fbpx

Я не задумуючись після весілля, з невеличким приданим, подалася до свекрухи. В Тамари Яківни трикімнатна квартира, та й живе одна. З нами буде веселіше, та й дітки один за одним підуть. Свекруха нас зустріла, можна сказати, з хлібом і сіллю, але відразу повела на кухню, для серйозної розмови

Я не задумуючись після весілля, з невеличким приданим, подалася до свекрухи. В Тамари Яківни трикімнатна квартира, та й живе одна. З нами буде веселіше, та й дітки один за одним підуть. Свекруха нас зустріла, можна сказати, з хлібом і сіллю, але відразу повела на кухню, для серйозної розмови.

Мені завжди дуже хотілося вийти заміж один раз і на все життя. Це все завдяки прикладу моїх мами та тата, які познайомилися, коли їм було лише по 18 років і всі 25 років прожили душа в душу, жодного разу один одного не образили. Як то кажуть, на менше я й претендувати не хотіла.

Тому, коли зустріла Сергія, то вирішила, що нам треба достатньо часу, щоб добре впізнати одне одного, поспішати нікуди не треба. А то чого варті ці шлюби, що рік живуть разом і потім розлучаються.

Відразу обмовлюся, що поки ми зустрічалися з Сергієм, кожен жив зі своїми батьками. Два роки ми так придивлялися, а потім вирішили, що саме час стати на рушничок щастя. Мати Сергія, Тамара Яківна, жінка мені здалася дуже добра та мила. Тут же видала, що сама сплатить за весілля, допоможе всім, чим тільки може і що ми завжди можемо на неї розраховувати. Та й стосунки у мене з нею були непогані. Ніколи до мене зі своїми порадами не лізла, кривого слова не сказала. Я навіть подумала, що мені неймовірно пощастило.

Що ж, весілля відбулося, Тамара Яківна, як і обіцяла, все оплатила. Відгуляли на ура, почала я придане збирати і переїжджати жити до нареченого. Так, як у свекрухи квартира на три кімнати, то я думала, що нам буде досить зручно втрьох там жити і не будемо заважати один одному. Знала б я все наперед. Я вже переїхала зі своїми пожитками, а тут свекруха з “хлібом і сіллю” і нас на кухню кличе.

Мовляв, поговорити треба. Я вже думала, чи буде поради якісь роздавати. Але почала вона розмову дуже здалеку. Мовляв, Сергій ріс без батька, вона на своїх тендітних плечах тягла і дитину, і дім, і роботу. Але вчилася дуже погано, поки всього досягла, це все лише завдяки її неймовірній завзятості та силі волі.

Сину дала все, що могла. Але на цьому допомога закінчується. Через два тижні ми маємо виїхати від неї, орендувати собі квартиру і самі пробиватися в житті. Коли онуки підуть, вона теж не збирається бути нянькою. У неї своє життя, може, заміж ще вийде, а тому їй краще не заважати. Звичайно, якщо терміново треба буде, за дитиною пригляне, але не більше тижня.

А ми взагалі маємо розуміти, що вона нам нічим більше не зобов’язана. Вона сама все в житті отримувала, тепер ми мусимо так само вчинити.

Я сиділа і не дихала в цей час. У нас немає житла і якщо ми орендуватимемо, хто знає, через скільки років ми взагалі купимо свою. А приводити на світ дитину в чужих стінах я не збираюся.

Я не зрозумію одного, у неї квартира на три кімнати. Як можна сина виганяти незрозуміло куди? Їй що, шкода? Як мати може так чинити?

Я то думала, будемо з чоловіком жити і добра наживати, а тут така халепа…

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page