Моя мама – давно розлучена успішна і гарна жінка, бізнес-леді. Вона провідний косметологу нашому місті і власниця салону, у неї елітні клієнтки, і навіть я іноді буваю у мами на процедурах, коли їду в місто у справах.
Наша історія з мамою не проста…
Я не успадкувала від мами бізнес-хватку. У 22 роки я закохалася в Романа і поїхала за ним після закінчення університету в село вчителювати в школі. Люблю свою роботу і діток, школа – моя друга родина.
Живемо ми з чоловіком у хаті його прабабусі, зробили у ній чудовий ремонт, і свекри, і моя мама, дякувати, добре нам допомогли.
Ось і жила я з Романом 5 років чудово, але все нам лелека щастя не приносив, не могли ми дитинку народити, хоча спеціалісти в області запевнили нас, що з обома все добре.
…У 47 років мама полетіла у те відрядження у Прагу, на якусь конференцію з косметології. Як розповідала мама, вони познайомилися у ресторані. Її подруга пішла раніше, а вона з ним лишилася до світанку… Каже, як маленька дівчинка втікала, коки він ще спав, з готелю, адже розуміла, що стосунки з одруженим чоловіком та ще й на відстані не мають майбутнього. Він лишився у її пам’яті як тепла пристрасна пригода і не більше. Так тоді думала мама.
Але виявилося, що більше. Мама через півтора місяці після повернення з Праги зрозуміла, що при надії! Майже у 48 років.
Вона тоді приїхала до мене.
– Донечко, Оленко! Я не можу такого зробити з дитям, а лікарка сказала, що я цілком здорова, аби народити. Візьміть цю дитинку і виховайте, як свою! У вас же своїх поки що немає. А я у всьому допомагати буду, підтримувати! Я збережу таємницю. Хочеш, я і з Ромою поговорю? Я все організую. Просто у мене все: вік, робота, без чоловіка я… Ну не на часі мені дитя!..
Не буду розповідати про всі сумніви і вагання. Але ми з Романом погодилися зрештою на мамину пропозицію.
У належний термін мама народила здоровеньку дівчинку. А я мостила собі животика останні місяці – мама дістала справжній муляж. Ми з Ромою поїхали тоді на чотири дні з села, а повернулися з малесенькою дівчинкою, донечкою Зорянкою.
Мама дійсно допомагала, частіше до нас почала приїжджати по можливості. І ми з Романом раділи, були дуже щасливі. А через два роки у нас народилася вже своя донечка, Златка. Сестрички підростають і всіх радують, вони дружні і схожі між собою.
І все б добре, але оселилося в мені таємне переживання… Я не знаю, чи буде мама мовчати все життя, як обіцяла нам з Романом. Я помічаю цей погляд, погляд матері, а не бабусі, яким вона іноді дивиться на мою старшу донечку Зорянку. Це ж її дитя…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
