Я не знаю, що робити. Я дуже покохала свого кума, поки мій чоловік на заробітках в Європі. Коли все це сталося в Україні, він так і не повернувся, залишився там, надсилає гроші.
А кум розлучений, весь час поруч, допомагає мені з дітьми, я б сама точно не справилася. Навіть чоловік це розуміє. Та розповім все по порядку.
Я з дітьми живу на Київщині. Два роки тому ми з чоловіком вирішили купити трикімнатну квартиру, адже у нас двоє маленьких дітей.
При цьому ми не хотіли продавати свою двушку, у якій живемо, а віддати згодом під оренду, щоб мати додаткове джерело доходу.
Тоді ми й вирішили, що швидше й реальніше заробити на житло закордоном. Один знайомий давно працював в Швеції і по всій Європі, то він і допоміг влаштуватися й моєму чоловіку, поїхав він.
Так і почали ми жити – три місячці він там, на два тижні приїздить додому. Важко, але звикли, бо розуміли, заради чого все це.
Та назбирати на трикімнатну поки що так і не встигли, як ось це все почалося в Україні. Я дуже сподівалася, що чоловік повернеться, але він сказав, що краще залишиться там і надалі працювати. Що це буде корисніше для нашої родини.
Я закордон до нього на якесь орендоване житло не хотіла, адже у мене мама Львівщині. До неї мене з дітьми і вивіз на чотири місяці наш кум, хрещений старшої донечки. А потім привіз назад, коли можна було повертатися.
Цей рік дуже нас з ним зблизив. Живемо на сусідніх вулицях. Я сама з дітками, він теж сам, вони з дружиною кілька років тому розлучилися, зараз його колишня з дітьми в Польщі давно.
Ось так і вийшло, що кум весь цей час турбується про мене й дітей, допомагає абсолютно у всьому, чи то якась чоловіча робота в квартирі, чи звозити нас кудись. Під час відключень, довгих тривог – він з нами, жопомагає мені з закупками, з машиною коли щось трапляється і таке інше.
Звичайно, чоловік переводить мені гроші, але по факту він залишив нас в країні одних у дуже неспокійний час.
Так ми поступово з кумом і зблизилися, і тепер вже пів року як зрозуміли, що між нами справжні почуття. І ми згрішили.
Він говорить, що якщо я розлучуся – зробить і мене, й дітей щасливими, докладе до цього всіх зусиль. Що він не зможе вже тепер без нас.
Та й я не зможу, розумію, що справді покохала і це вже не всю решту життя. Але як бути не знаю. Діти люблять тата, чекають його, спілкуються телефоном.
Я розумію, що якщо залишуся по його поверненню з чоловіком, то це буде лиш заради дітей, а сама я щасливою не буду. Мені дуже добре з чоловіком, який зараз біля мене, затишно, тепло, надійно. І цілком можливо, що й мій чоловік там далеко не святий.
Навіть коли повернеться чоловік, а зробить він це лише після настання миру – я вже не зможу бути з ним такою, як раніше. І як бути, я не знаю.
Спеціально для сайту ibilingua.com
Передрук без посилання заборонено. Фото ілюстративне.