Я не звикла тримати свої проблеми в собі, чому я маю самотужки з ними розбиратися? І не бачу і цьому нічого ганебного. А навіщо тоді близькі люди? От і зараз у мене в житті справді серйозна проблема, з якою мені не допоміг навіть психолог, та й друзі не знають, що порадити. Раптом ви, читачі, мені зарадите?
А проблеми у мене між мною і моїм чоловіком. Мені здається, що я повністю його розгадала. І більше в цій людині я не бачу жодних таємниць, тож мені зовсім не цікаво з ним поруч. Розумію, це звучить якось не зріло. Адже ми з Романом обоє дорослі люди і ніхто нікого не мусить розважати.
Я це знаю. Але ви колись замислювалися, що тримає двох людей разом, що їх поєднкє, окрім кохання? Адже тільки закоханості – замало для довгих років щастя, бо вона минає.
Свого чоловіка, Романа, я завжди вважала розумним і перспективним. Він закінчив технічний виш, знає дуже багато різного щодо мов програмування. Вміє ремонтувати техніку. Це його стихія. Але в основному він дуже спокійний, тихий і небагатослівний.
Коло інтересів мого чоловіка дуже, навіть занадто мале. Ну, серйозно. Я цікавилася, і Роман мені зізнався, що за все своє життя він прочитав лише 2 художні книги! Дві! Інші – всілякі посібники, інструкції та підручники. Як взагалі можна так жити?
Раніше, коли ми тільки зустрічалися, ця його небагатослівність мені дуже подобалися. Відчувалося, що людина тебе слухає. Ще це називається лаконічністю. Звучить круто, як щось із детективних романів, де головний герой говорить лише одну, але незабутню, культову фразу в самому кінці. але насправді – це інше.
Дорослі люди знають – у сімейному житті однією близькістю ситий не будеш. Жінка повинна вміти готувати, доглядати себе, турбуватися про родину. Ну, так і з боку чоловіка теж має бути якась риса, щоб з ним хотілося в одній кімнаті. У моєму випадку це просто жах.
Я сиджу вдома і створюю затишок. Він працює та приїжджає додому після п’ятої вечора. Вдень я можу зателефонувати Ромі і попросити його захопити деякі продукти з магазину. Увечері, коли він удома, наше спілкування може звестися лише до двох чергових фраз, і все. Більше жодних діалогів. Як чужі.
Як він шаркає тапками, їсть ночами і ставить потім їжу не на ті полички холодильника, де вона була, сопить уві сні – все дратує мене в Ромі. І нічого з цим не вдієш.
Я намагалася підлаштуватися під його інтереси. Розпитувала про якісь основні моменти професії чоловіка. Але в результаті або все було дуже складно, або терпець чоловіка закінчувався і він починав голосно співати – вірна ознака що його більше не чіпати.
У такі моменти краще залишати його наодинці. Він не кричить, ні. Але в нього починають багряніти щоки, а очі закочуються до самої стелі. Страшно бачити його у такі моменти. А нам по 35 років.
Подруги порадили мені таке: якщо я не можу розібратися з його інтересами, нехай він розуміється на моїх. А що, чому б і ні? Я зробила Роману таку пропозицію, і врешті-решт він зі мною погодився. Забігаючи наперед, скажу, що це теж був досвід ще той.
Не спробуєш – не дізнаєшся, скажімо так. Хоча в деяких моментах, мабуть, і я перегинала. Але якби хтось інший був на моєму місці, він би теж хотів досягти результатів. я впевнена. І не засуджуйте людину, яка хоче врятувати свій шлюб.
Ми займалися разом спортом і готували їсти, ми ходили у караоке, намагалися щось малювати вдома. Я навіть позувала як модель, а потім стримувала сльози, побачивши результат чоловіка.
Ми ходили до професійного сімейного терапевта, який розсипався у банальностях та взяв за це дуже нескромний прайс. Не допомогло нічого. Роман мовчав, сопів, нервував і потів. Але, наскільки я зрозуміла, нас із ним нічого не пов’язує, ми зовсім різні люди. Наче з інших, навіть не планет, а галактик!
Може, вам моя історія видасться смішною, але для мене вона досить сумна. Я ще досить молода жінка. І мені важко усвідомлювати той факт, що мій обранець – замкнутий чоловік, якому складно показувати свої почуття. Якщо вони в нього взагалі є.
Мені ще так хочеться чогось пристрасного, загадкового та захоплюючого. А за фактом лише рідкі і сухі фрази, банальні запитання про погоду та плани на день. Суцільна конкретика. Люблю свого чоловіка, але не знаю, чи довго я зможу все це терпіти.
А коли з’явиться дитина, невже я проводитиму час тільки з нею? Хіба це правильно? Що це за сім’я взагалі буде така? Сподіваюся, на той час не поїду дахом остаточно. Всесвіте, дай мені сил, щоб зберегти розум! Інакше почну розмовляти із дворовими котами. А що мені ще лишається?! Дуже чекаю на слушні поради!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
