Я недавно народила донечку, але відчуваю, що таких дров наламаю, що до розлучення дійде. Я з чоловіком і дочкою живу у квартирі свекрухи, стосунки у нас із Мариною Миколаївною дуже напружені.
Квартира – хороша велика, трикімнатна, але шалено заставлена меблями. Ні сантиметра свободи! Я вирішила з цим розібратися. Я їй внучку народила – маю право створити для себе й дитини комфорт!
Ми в одній кімнаті, свекруха в іншій, а в третій дивиться телевізор. Зрештою я попросила третю кімнату під дитячу. В принципі вона згодна, але за умови, що ніхто не чіпатиме ці меблеві джунглі.
А мене перемкнуло: невже поламані тумбочки, до вмісту яких не торкалися роками, важливіші за простір для дитини? Я хотіла багато прибрати, але мені заборонено, з формулюванням “ось не стане мене, тоді і будеш тут господарювати”.
Але річ у тому, що мені є де господарювати, маю маленьку батьківську квартирку. Ось я й уперлася рогом, пішла на принцип і вимагаю від чоловіка переїзду.
Там я буду сама собі господинею, зроблю, як мені все буде зручно і не житиму під наглядом свекрухи. Але чоловік цього не розуміє. Каже, що я провокую конфлікт з його мамою на все життя, що я маю жити тут і смиренно чекати, коли ж настане моя “черга” господарювати.
А дитина, вважають і Марина Миколаївна і Денис, і в меблевому лабіринті поживе, зараз же живе – і нічого.
Може дійсно я в чомусь не права і треба терпіти, не знаю. Як би на моєму місці повели себе й вчинили?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
