fbpx
життєві історії
Я невістці відразу сказала, що вони без мене в цьому будинку не впораються. – Та навіть коли Назарку два роки буде, ти не зможеш цю дачу до ладу привести, не те слово зараз, коли йому два місяці. – Я навіть сина стала вмовляти, щоб зробив мені дублікат ключів. Я б там днювала і ночувала. Коли б вони з міста їхали, я їх зі смачними пиріжками чекала. Та Ліля категорично проти

Я невістці відразу сказала, що вони без мене в цьому будинку не впораються. – Та навіть коли Назарку два роки буде, ти не зможеш цю дачу до ладу привести, не те слово зараз, коли йому два місяці. – Я навіть сина стала вмовляти, щоб зробив мені дублікат ключів. Я б там днювала і ночувала. Коли б вони з міста їхали, я їх зі смачними пиріжками чекала. Та Ліля категорично проти.

Раптом невістці спадок на голову впав, — каже шістдесятип’ятирічна Людмила Василівна. — Пів мільйона гривень вона отримала від бабусі. Сума начебто велика, а начебто ні. Квартиру купити не можливо. Після довгих роздумів було ухвалено рішення купити дачу.

Чудово! Влітку на свіжому повітрі завжди будуть. Та й зелень своя, та овочі. Чим погано?

Це добре. Тільки ось невістка нещодавно привела на світ сина. Назарчику лише два місяці. Якби вони купили добрий будинок у розвиненій інфраструктурі, претензій нуль. Але за такі гроші це неможливо. Їм за коштами підійшов невеликий будиночок, з запущеною ділянкою. Там треба ще руки прикласти, щоби порядок навести.

Транспорт по прямому маршруту туди не ходить. Добиратися потрібно із пересадками. Таксисти не хочуть туди їздити. Далеко немає нормальної дороги.

– У них свій автомобіль начебто є.

– Так Ліля не вміє водити. Син її всюди возить. А якщо в Романа не вийде серед тижня, а з дитиною, не дай Боже, щось трапиться, що тоді робити? Я взагалі не уявляю, як там з малюком можна жити. Там стільки всього переробити треба, щоб створити нормальні умови для життя.

Людмила Василівна готова вже навіть боротися з бур’янами та травою.

Вона давно мріяла про таку ділянку. Планувала, що город посадить, квіти, альтанку збудує. На початку жінка дуже зраділа, що молодята придбали дачу. Їй так не вистачало такої ділянки все життя. Нині Людмила Василівна сидить на пенсії і має дуже багато часу. Вона з легкістю могла б пожити на дачі і привести її до ладу. А ще могла б допомогти невістці з онуком. Людмила Василівна із задоволенням жила б на дачі з травня по жовтень.

У мене була думка купити собі таку ж ділянку, але я побоялася, що не зможу її сама обробляти. А тут таки син допомагає. На моїй ділянці він цього робити не став би, а невістці догоджає. Я Роману сказала, щоб він мені зробив дублікат ключів від їхньої дачі. Вони завжди зможуть приїжджати, коли хочуть. А я в цей час порядок там навела б і їх зі смачними пиріжками зустрічала б. Але Ліля виступила категорично проти. Сказала, що я на їхню власність претендую. Але це неправда. Я лише хотіла допомогти.

– Це наша дача і ви там жити не будете, – заявила Ліля. — Ключ від дому ми вам не дамо. Ми самі періодично їздитимемо і потихеньку упорядковуватимемо її.

Я тільки послухала цю, на мій погляд, дивину. Ліля не може уявити як це з маленькою дитиною порядки на дачі наводити і на городі працювати. Я маю їй сказати, що і через два роки вона не здолає те, що задумала. Без допомоги справи там не буде. Найняти людей у ​​них немає коштів. Роман весь тиждень працює, а у вихідні хоче трохи перепочити. Чому вони не хочуть прийняти мою допомогу?

А як ви вважаєте, чи правильно діють молоді люди? Чому вони не хочуть, щоб Людмила Василівна їм допомогла? Вона навела б там порядок і їм легше було б. Плюс у них завжди були б свіжі овочі та зелень.

Сам не гам і комусь не дам, — каже Людмила Василівна. — Ось така в мене невістка…

Що ви думаєте з цього приводу?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!