Скажу відверто: я ніколи не думав, що до тридцяти трьох років житиму з батьками. Але так склалося, що я пройшов складний шлях.
Швидко заробити на власне житло не вдалося – довелося жити з батьком та матір’ю. Протягом десяти років я встиг назбирати грошей, щоб виплатити за придбану в кредит простору трикімнатну квартиру і зробити гарний ремонт. Для цього багато працював, відкрив свій бізнес.
Вже планував, щойно завершиться ремонт, переїхати до себе. І зненацька помітив, що не бачу ключів від своєї квартири. Вони завжди лежали в моїй кімнаті. Шукав усюди – ніде нема.
Тоді спитав у мами, може, вона їх кудись прибрала. А мама і відповідає:
– Так я віддала їх Артему та його сім’ї (йдеться про мого рідного старшого брата, він одружився зовсім молодим). Нехай трохи поживуть у твоїй квартирі. Ти ж знаєш, що господиня через борг виселила їх з орендованої.
Вони одразу хотіли пожити тут, але нам з батьком важко навіть подумати, що в нашу двушку поселяться ще п’ять чоловік, троє з яких – діти, малий малого менший. А там їм усім вистачить місця. Тобі все одно, ти не одружений.
Та й ми з татом звикли до тебе, нам так зручніше. Кілька років ще поживеш із нами, поки в Артема справи не налагодяться.
Звичайно, я не проти, щоб усім рідним було добре та зручно. Але чому тільки за мій рахунок? Чужими руками легко щастя й затишок створювати, так?
Коли Артем та його дружина Віка вчилися, їм постійно допомагали наші та Вікини батьки. Після університету вони влаштувалися працювати, мали нормальні зарплати, зняли хорошу квартиру, з усім справлялися самі.
А потім Віка майже весь час була у декреті, Артем заробляв один. За теперішнього подорожчання їм стало не вистачати його заробітку – от і вийшов борг.
Просити допомоги соромилися, мабуть. Зате в’їхати до моєї квартири було нормально? Ситуація обурила мене: хіба може мати розпоряджатися майном рідного сина? Як так можна?
Все це я висловив мамі. Ми сильно поконфліктували тоді. Вона перестала зі мною розмовляти. Потім я подзвонив братові, виклав йому все, що думаю з цього приводу, і зажадав, щоб протягом місяця вони знайшли собі житло по кишені, а не вирішували свої проблеми, не зважаючи на мої інтереси.
Тепер вся сім’я більше двох тижнів не спілкується з мною. Відчуваю себе в безвиході. Але хіба я не правий?
Фото ілюстративне.
