fbpx
життєві історії
Я ніколи не підтримувала зв’язок зі своїм рідним дідусем, нехай він і жив на сусідній вулиці. Якось Степан Андрійович  пропонував зайти. На поличці фотографія моєї мами і бабусі

Я ніколи не підтримувала зв’язок зі своїм рідним дідусем, нехай він і жив на сусідній вулиці. Якось Степан Андрійович  пропонував зайти, а я була маленька і перебувала під враженням бабусиних розповідей про нього. Тому не схотіла, втекла.

Свого часу дідусь покинув сім’ю і пішов по життю легко і сміючись, в одній руці стискаючи пляшку і змінюючи жінок. Не знайомий зі словом відповідальність, він жив легко і просто. Здавалося б, бездарна людина.

Але ось в один із днів нам сказала його сусідка, що дідусю дуже зле, що йому вже не довго. Та тітка передала, що він хоче бачити мене. Я зайшла в його кімнату. Сиділа біля ліжка, коли він спав. Я розглядала його обличчя. Я бачила нерухомі, але так схожі на мої риси. Ось переді мною зібрана ним величезна бібліотека. На поличці фотографія моєї мами і бабусі.

Він більше не прокидався, а я все дивилася на нього, відчуваючи вже не образу і неприязнь, а радше жаль за втраченим часом.

Мені нестерпно хотілося поговорити з ним, почути його. Через кілька годин вів відійшов.

Кажуть, останнім часом мій дідусь Степан Андрійович часто повторював, що безглуздо прожив своє життя… Шкода, що людина часто починає розуміти щось дійсно важливе лиш напринінці.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page