Я ніколи не прагнула жити за чийсь рахунок. Коли ми з чоловіком Остапом побралися, то завжди разом розпоряджалися спільним бюджетом. Після весілля я не покинула роботу, ми винаймали житло, а іноді мені доводилося брати підробіток, щоб ми не потребували.
Вся несправедливість життя в тому, що хоч ми й не просимо ні в кого допомоги, свекруха вирішила свою «зайву» квартиру переписати на свою молодшу дочку.
Я ніколи не витрачала на себе багато грошей. Якось Остап запитав, чи я не хочу стати домогосподаркою, на що я ніколи не підпишуся і не дозволю собі таку розкіш. Найкраще заробляти скромну зарплату, але ні від кого не залежати. Мій чоловік такий самий. Іноді на роботі в Остапа трапляються форс-мажори, і я погоджуюсь взяти додаткову роботу у вихідні, щоб у нас були гроші. Ми партнери та підтримуємо один одного у важких ситуаціях.
Без свого житла доводиться туго, більша частина заробітку витрачається на оплату рахунків та оренду. Не дуже хочеться облаштовувати чуже житло, вкладатися сюди, тут ми ніколи не почуватимемося як удома. Семе з цієї причини ми не поспішаємо з дітьми, хоч нам вже трохи за 30. Орендодавці різні зустрічаються, мені і моїм друзямне раз траплялися такі, що виселяють із квартири без попередження просто тому, що їм так закортіло.
На орендованому житлі немає жодних гарантій, ціни на все зростають, вартість оренди підвищується, а хочеться вже якоїсь стабільності. Батьки чоловіка здавали у найм якийсь час дві свої однокімнатні квартири.
На старість років свекри вирішили підстрахуватися, мати додатковий дохід. Ми це чудово розуміли, пенсії зараз незрівнянні із завищеними цінами, тому навіть не просили батьків, щоб вони дозволили нам пожити в одній із квартир та заощадити на квартплаті. До того, ж ці люди більшу частину життя заощаджували, щоб забезпечити собі безбідну старість, це гідно поваги.
Але нещодавно я дізналася, що одна з квартир більше не в оренді, і свекри збираються її переписувати на молодшу сестру Остапа Зоряну. Не розумію, чому вони так несправедливо вчинили зі своїм сином. І Остап, і його сестра є законними спадкоємцями, чому не поділити спадщину порівну? Раз батьки вирішили, що дочка варта такого щедрого подарунка, чому мій чоловік залишається ні з чим?
Виходить, що Зоряна живе на всьому готовому, поки син працює на низькооплачуваній роботі та намагається звести кінці з кінцями. Хіба це чесно? Хіба так чинять люблячі батьки? Поки дочка буде гарно жити у власній квартирі, ми будемо змушені віддавати гроші за житло без ремонту чужим людям.
Остап знав, що мене ця ситуація засмутить і не влаштує, і довго мені не говорив нічого про цю новину. Ми вже взяли в кредит холодильник, тому що у цій квартирі, де ми зараз мешкаємо, його немає, нам довелося купити шафу, бо тут нема частини меблів. А батьки чоловіка не поспішають допомагати нам.
Мої родичі мешкають у селі, іноді вони привозять продукти, допомагають, чим можуть. А свекри до нас байдужі і вважають, що ми самі з усім упораємося.
Тільки ось тато і мама Остапа все цікавляться, коли ми потішимо їх онуками. У шлюбі з Остапом ми вже п’ятий рік, а про дітей і не думаємо. Та й не скоро думатимемо, судячи з усього. Між іншим, частково з вини свенкрів, ми не можемо в цих умовах завести дитинку, хоч нам і самим давно хочеться.
Мені сумно, що батьки Остапа так ставляться до нас. Я мала сміливість озвучити свої думки з цього приводу свекрам і Зоряні першого січня, коли ми завітали до них у гості, то вони мені сказали, що я думаю тільки про гроші. З того часу я з ними не спілкуюся. З чоловіком теж не дуже гладко, він гнівається, що я втрутилася не в свою справу.
Не розумію, чому він сам не поговорить зі своїми батьками. Хіба Остап не бачить, що батьки нечесно з ним чинять? Або не хоче здатися слабким, адже в їхній сім’ї панує патріархат, і синові не зручно про щось просити літніх батьків. Остап, до слова, завжди допомагає своїм батькам щось полагодити у них в квартирі, а ось усі подарунки та любов свекрів дістаються молодшій сестрі, Зоряні.
Я не знаю, як далі бути.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
