Я ніколи не жалілася на життя, коли виховувала свою дочку одна, оскільки чоловік весь час був на роботі. Батьки, що мої, що Андрія, жили в іншій області. Тому й думала, що за моїм досвідом, дочка також своїх дітей буде так виховувати. Та Маруся, моя повна протилежність. – Ми на відпочинок з Вадимом на дві недільки. Діти під вашу відповідальність! – Але що ти тоді за мама? Ще за життя і дня не пропрацювала, і для дітей часу все немає

Я ніколи не жалілася на життя, коли виховувала свою дочку одна, оскільки чоловік весь час був на роботі. Батьки, що мої, що Андрія, жили в іншій області. Тому й думала, що за моїм досвідом, дочка також своїх дітей буде так виховувати. Та Маруся, моя повна протилежність. – Ми на відпочинок з Вадимом на дві недільки. Діти під вашу відповідальність! – Але що ти тоді за мама? Ще за життя і дня не пропрацювала, і для дітей часу все немає.

Я свою дочку Марусю виховувала весь час одна. Справа в тому, що батьки і мого чоловіка, і мої, жили далеко. А тому коли на світ з’явилася Маруся, вся відповідальність за її виховання лягла на мої плечі. Так, як чоловік дуже багато працював, я ніколи не обтяжувала його ще і дитиною.

Ходила на роботу, робила домашні справи, виховувала дочку – все було на мені. І вірите, я нікому ніколи не скаржилася. Так, мені деколи було непосильно важко, але я все витерпіла.

Я вже думала, що дочка моя піде по моєму прикладу і теж буде своїми дітьми займатися сама. Але думала я одне, а сталося зовсім інше. Маруся вийшла заміж благополучно – чоловік шанована людина, бізнесмен. Сама Маруся сидить вдома, за 10 років шлюбу ні дня ніде не працювала. Так що дітям могла присвятити всю себе сповна. Це я так би зробила.

Але не тут то було, я зраділа, коли у мене з’явилися онуки, та й чоловік теж. Все ж він на пенсії, а я ще ходила на підробітки. Ми часто брали онуків до себе посидіти, на літо теж вони залишалися з нами. І схоже, що дочці такий стан справ припав до душі.

У цьому році Маруся прямо і без докорів сумління сказала мені, що вони їдуть на курорт, а внуки будуть у нас знову все літо.

Але справа в тому, що чоловік мій лежачий, він хворіє. Я теж виснажена нервами, переживаннями про нього. Сил на дітей у мене немає. Відмовила дочці, на що почула від неї грубі слова. Вона зі мною не хоче спілкуватися і навіть не вислухала до кінця про те, що я її виховала одна, вона теж повинна була б так виховувати. Не знаю, як тепер з донькою помиритися.

А як ви ставитесь до таких “прохань” посидіти з онуками?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!