Мої батьки добре заробляли, завжди було багато грошей. У нас завжди у будинку було багато гостей. Мама та тато з багатодітних сімей, тож і родичів у нас завжди було багато. Усі постійно зверталися за допомогою, переважно за фінансовою.
Постійно просили у борг не маленькі суми грошей, а віддавати, ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і з моїми батьками сталася біда, і чомусь всі разом зникли. Я залишилася зовсім одна.
Ніхто з родичів навіть чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але переважно ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали слухавку.
Мене відправили до дитячого будинку. Де я постійно плакала, мені було дуже важко. На моє щастя, все ж таки, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця забрала мене з дитячого будинку. Вона була заміжня, і у них була дочка 5 років.
Ці люди, по суті, мені зовсім чужі, але вони мене врятували і допомогли пережити все це. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм сильно допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу, непогано оплачувану роботу.
Коли були живі мої батьки, я навчалася у доброму та дорогому ліцеї. Але в моїх прийомних мами та тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.
Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якнайбільше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно та красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому потребувала.
Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене до звичайної школи, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали, у тебе буде все гаразд, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їхньою рідною донькою ми стали як рідні, скрізь і завжди були разом.
Мої прийомні батьки дали мені гарну освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25-річна дівчина. Влаштувалася на роботу до мерії. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом я не забуваю.
Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і нема про що не переживати. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці зовсім сторонні мені люди стали для мене рідними.
Набагато рідніший за кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені це не треба, вони для мене чужі люди.
На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше за мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.
Може, звісно, хтось і засудить мене за це, що може я не права. Але вони кинули мене у найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись і я їм.
Мої батьки пишаються мною, раді за мої успіхи, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Дякую їм величезне.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.