Мої батьки добре заробляли, завжди було багато грошей. У нас завжди у будинку було багато гостей. Мама та тато з багатодітних сімей, тож і родичів у нас завжди було багато. Усі постійно зверталися за допомогою, переважно за фінансовою.
Постійно просили у борг не маленькі суми грошей, а віддавати, ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і з моїми батьками сталася біда, і чомусь всі разом зникли. Я залишилася зовсім одна.
Ніхто з родичів навіть чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але переважно ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали слухавку.
Мене відправили до дитячого будинку. Де я постійно плакала, мені було дуже важко. На моє щастя, все ж таки, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця забрала мене з дитячого будинку. Вона була заміжня, і у них була дочка 5 років.
Ці люди, по суті, мені зовсім чужі, але вони мене врятували і допомогли пережити все це. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм сильно допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу, непогано оплачувану роботу.
Коли були живі мої батьки, я навчалася у доброму та дорогому ліцеї. Але в моїх прийомних мами та тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.
Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якнайбільше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно та красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому потребувала.
Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене до звичайної школи, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали, у тебе буде все гаразд, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їхньою рідною донькою ми стали як рідні, скрізь і завжди були разом.
Мої прийомні батьки дали мені гарну освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25-річна дівчина. Влаштувалася на роботу до мерії. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом я не забуваю.
Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і нема про що не переживати. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці зовсім сторонні мені люди стали для мене рідними.
Набагато рідніший за кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені це не треба, вони для мене чужі люди.
На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше за мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.
Може, звісно, хтось і засудить мене за це, що може я не права. Але вони кинули мене у найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись і я їм.
Мої батьки пишаються мною, раді за мої успіхи, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Дякую їм величезне.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери