Я обожнювала мій український Маріуполь. Та ми не мали власної машини, тому виїхати наша родина не змогла.
Ми опинилися в рф, у рідні в Пітері. Так от я вам розповім, чим мене невлаштовує це славнозвісне місто, цей “рай”.
Мій раніший максимум знайомства з культурною столицею рф обмежувався поїздками у гості ще до 2014 року. І вона мені не подобалася. Сірість і вогкість не викликали захоплення.
І ось ми тут живемо, так сталося. Назад поки що дороги немає.
Це місто цікаве у своїй багатогранності, наявністю цікавих місць та просто приголомшливими видами.
Собори, музеї та галереї я намагаюся відвідувати регулярно, і, здається, це ніколи не набридне.
Але там, де добре, є щось дратівливе. І я хотіла б розповісти про те, що мені не подобається у Санкт-Петербурзі.
Перше – це архітектурний бедлам.
Щоразу, коли ми з чоловіком буваємо на Крестовському острові, я не можу стримати свого обурення. Цей район тихий, довкола вода і є дерева. Житло там недешеве, тому що всі будинки нові та елітні. Нічого не маю проти, але те, як вони збудовані!
Маленькі будиночки можуть бути сусідами з дев’ятиповерхівками, від чого створюється відчуття хвилястого сумбуру. Адже можна було скласти план забудови району, щоб було гарно. Але, певне, кожен тут будує, як хоче.
Ми потрапили сюди ще взимку. Зимову пору в Петербурзі можна називати часом нещасних випадків. Сніг на вулицях майже не прибирають. А якщо й прибирають, то кучугури, що утворилися, не дають пішоходам пройти вузьким тротуаром, і люди змушені виходити на проїжджу частину.
На тротуарах також небезпечно. Є ризик отримати по голові бурулькою. І хоч влада натягує огороджувальну стрічку, щоб не ходила прямо під дахами, виходить палиця з двома кінцями. Або під дахи, або на дорогу під машини.
Те саме з ожеледицею. Дуже легко послизнутися через те, що замість звичайного асфальту дорога вимощена гладкою плиткою.
Настала весна, і я зрозуміла: мені тут дуже бракує зелені.
Хоча сам Пітер не обділений садами та парками, але центр, на жаль, подібним похвалитися не може.
Невський, Фонтанка – це каміння над водою. А влітку тут нема чим дихати і ніде сховатися від сонця. Тож зовсім не отримуєш задоволення під час відвідування цих місць.
А якщо хочеться побачити зелені території Пітера, то треба йти у Таврійський сад, Кам’яний острів та Павлівський парк.
Білі ночі – це щось таке собі, а не білі ночі.
Хто не чув про знамениті білі ночі Санкт-Петербурга. З кінця травня до середини липня замість ночі жителі та туристи, які спеціально приїхали, можуть спостерігати сутінки. Але до «білизни» Пітеру дуже далеко.
Хоча Пітер позиціонує себе як європейське місто, де культурою відрізняються навіть люди без певного місця проживання, на ділі все інакше. Сусіди не посміхаються, не вітаються, а у відповідь на привітання тільки мовчки дивляться. Це дивно та іноді неприємно. Зовсім не як у Європі.
Я полюбила пітерське метро. Воно дійсно красиве. Але деякі станції псують все враження. Я говорю про їхні нові станції, побудовані 2018-го до чемпіонату світу з футболу. Незважаючи на свою новизну, можна подумати, що їм не менше десяти років і що це далеко не Пітер. Тріщини на плитках, стіни, що облупилися – ось такий це має вигляд.
Ну і бруд.
Пітер не тільки дощове, а й дуже брудне місто. На вулицях можна навіть побачити щурів, а урни найчастіше забиті повністю. Комунальники нібито не встигають все прибирати, бо мешканці міста скидають у скриньки надто багато пластикового посуду з ресторанів. Самі петербуржці не вважають це достатнім виправданням.
Навіть якщо так, що людині заважає дійти зі сміттям до великого контейнера та викинути туди?
Ще таке спостереження. Здавалося б, влада культурної столиці має заохочувати народну творчість. Під цим виразом я маю на увазі стріт-арт: малюнки на стінах будівель, гаражів і так далі. Але реальність така, що комунальники щосили борються з вуличними художниками і прагнуть зафарбувати все неугодне. Навіть якщо малюнок неймовірно красивий.
Я чула вже багато історій, коли художник намалював картину, її виклали в соцмережі, а коли люди приходили побачити картину наживо, то її вже не було. Добре, якщо художник просто так не здається і знову малює, але все одно. Якщо не комунальники, то вандали. Адже творчість у Пітері має бути на першому місці і не лише у музеях. чи це мені так здавалося раніше. Тепер рф країна не для творчості.
У більшості петербуржці люди невдоволені.
Судячи з тих знайомств, що я встигла завести, більшість петербуржців мають одну мету: оселитися якомога ближче до центру міста. У мене є знайома, яка постійно міняла місце проживання, аби бути поряд із Невським проспектом.
А ще одна жінка розповідала про свою родину. З відтінком сорому в голосі вона стверджувала, що раніше вони жили в центрі, а в мікрорайоні опинилися за збігом обставин.
Найцікавіше, що «центральні» петербуржці також не мають задоволення від місця свого перебування. Їм не подобається постійний шум та заходи, які відбуваються буквально під їхніми вікнами. Замкнене коло виходить.
У більшості петербуржці – люди невдоволені погодою свого міста.
Бачили демотиватори чи читали жарти про те, що в Пітері постійно йде дощ і сонячних днів на пальцях перерахувати? Так от це не зовсім так.
Так, у Пітері не спекотно, але й не холодно. Бувають місця і з важчим кліматом. Я можу сміливо заявити, що у відношенні погоди тут нормально. Гуляти можна.
В якомусь сенсі мені здається, що жартами про погану погоду петербуржці намагаються компенсувати свою перевагу над іншими містами рф. Мовляв, так, у нас шалене місто, зате погода така, що нам не позаздриш. При цьому є купа міст, де погода точно така сама.
Сказати, що я хочу переїхати в інше місто після всього перерахованого вище? Звичайно! Я терплю Пітер з усіма його достоїнствами та недоліками. Але я знаю, що не звикну і не перестану помічати недоліки.
Я хочу додому, в Україну.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
