Я обурена і ображена на своїх батьків. Заміж видали, а житлом не забезпечили! Ми молоді, хочеться кудись поїхати, світ побачити, пожити для себе, в своє задоволення, а ми змушені кожну копійку рахувати і економити, відкладати, щоб назбирати на свій куток. Адже мої батьки могли собі дозволити купити мені квартиру!
Хтось скаже, що я нахабна і егоїстична, яка не цінує допомоги мами і тата. Дитинство у мене було хороше, забезпечене, я ні в чому не потребувала, за що дуже вдячна батькам. Але коли виросла, то захотіла жити окремо, а грошей на покупку ще однієї квартири у батьків не було.
Вийшла я заміж за Артема з кохання, а не з розрахунку. Стало зрозуміло з переїздом. Заробляємо обоє не багато, а працюємо, як коні, в іпотеку влазити не хочемо, накопичуємо на квартиру і живемо то в знімній квартирі, то у батьків чоловіка, коли вони їдуть надовго у відпустку. Заощаджуємо кожну копійку, відкладаємо.
А ми ж молоді, хочеться кудись поїхати, світ побачити, пожити для себе, в своє задоволення, а ми змушені кожну копійку рахувати і економити, відкладати, щоб назбирати на свій куток. Адже мої батьки могли собі дозволити купити мені квартиру!
Я ніколи не говорила про свою образу батькам і вже тим більше не заявляла їм в обличчя: “Я не просила вас народжувати!”.
Але все-таки вважаю, що батьки і після 18 років повинні допомагати дітям, аби вони могли стати на ноги і ні від кого не залежати.
Так і живемо з чоловіком одним днем, кочуючи по різних квартирах, економлячи на своєму молодому житті.
Про народження дітей навіть не думаємо поки що. Якщо я в декрет піду, то дохід різко скоротиться, а з появою малюка витрати збільшаться. Як же ми тоді будемо жити? Немає ніякої впевненості у власному майбутньому. Якщо не буду розуміти, що не забезпечу своїх майбутніх дітей всім необхідним, не буду народжувати взагалі. А батьки, бачте, онуків хочуть і чекають, ще й підганяють нас!
Он моїй найкращій подрузі батьки і квартиру купили, і ремонт зробили, тому вона залишилася в рідному місті, хоча раніше мріяла переїхати. Живе з чоловіком і ні про що не турбується. А у мене просто халепа з батьками – онуків давайте, а де ви там живете – нам не важливо.
Нічого, справимося, якось, от тільки прикро що в мене так складається, що батьки мені не допомогли, а живуть для себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
