fbpx
життєві історії
Я одразу говорила доньці, що городський зять нам не потрібен! Та хто мене послухав. Живе він у нас в селі, у приймах, як кажуть. Але заробляє добре, тиждень в місті на роботі, два – дома. Кішка перебігла дорогу або баба з пустим відром перейшла – пре, наче танк, йому все одно. В неділю майструє, рубає. Сміття, як вже стемніло виставляє. Малого до хрестин всім родичам показав! Хіба можна так

Я одразу говорила доньці, що городський зять нам не потрібен! Та хто мене послухав. Кохання у них! Дочка навчалася в технікумі у в обласному центрі, там вони і познайомилися.

Жити приїхали до нас у село, бо у зятя власного житла немає, а я сама у будинку зі старенькою мамою, з чоловіком давно розійшлися, він навіть до доньки майже не родичався, поки вона росла, лише фінансово допомагав.

Вдруге заміж я виходила, але овдовіла, тому вже кілька років сама. Та розповідь не про це, а про зятя.

Живе він у нас в селі, у приймах, як кажуть. Але заробляє добре, тиждень в місті на роботі в області, два – дома. І все б нічого, в побуті з ним нормально, принаймні, уживаємося. На одній кухні буває складно тіснитися, але намагаємося їсти «дозовано», тобто не одночасно: дочка з чоловіком і малим, потім ми з мамою, чи навпаки.

Онуку Славку майже рік, дочка в декреті, а так працює в нашій школі завучем.

Так от. Що мене дуже бентежить у зятеві Ромі – так це те, що він зовсім не дотримується наших прийнятих правил, традицій, забобонів.

Ну наприклад: кішка перебігла дорогу або баба з пустим відром перейшла – пре, наче танк, йому все одно.

Хіба важко обійти іншим провулком? Ну якась же невдача спіткає. Хіба не зрозуміло!

В неділю майструє, рубає. Кажу: Ромо, побійся, відклади роботу на будній день! Але він відмахнеться і своє робить. Це ж і до мене, зокрема, неповага!

Сміття, як вже стемніло, виставляє. Хіба будуть гроші й лад після такого в хаті?

Але що мене найбільше обурило – малого ще задовго до хрестин, у перші тижні всім родичам показав! Хіба можна так? Я тепер переживаю, що дитинка хвороблива буде, не спокійна, чи ще борони Боже, щось.

Прикро, що й дочка до мене не дослухається: вчора прийшла сусідка, її однолітка Галя, попросила у дочки 200 гривень до зарплати. І це у вечері! Ну відомо ж, що позичати після заходу сонці – до злиднів у хаті!

Я їй кажу: доню, не треба, нехай вранці приходить. Але Ромка сказав дочці, що я кажу дурниці й треба допомогти дівчині. Дочка Світлана дала гроші, чай ще з Галею потім попила. Я нічого проти сусідки не маю, але переконана, що Галя так навмисне робить, щоб у нас гроші перевилися.

Одним словом, я вважаю, що таке нехтування законами пращурів ні до чого доброго не приведе. Але я вже втручатися не буду, вони все одно мої поради зневажають, традиціями нехтують. Тому, у випадку чогось, хай на себе і нарікають.

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook