fbpx
життєві історії
Я одразу сказала Роману і свекрусі, що хочу 5 дітей і бути просто мамою. Вони зраділи. Після третьої дитини свекруха перестала пронисити малечі гостинці і подарунки, а з появою четвертої зникла з нашого життя

Мої батьки були єдиною родиною у нашому маленькому селі, в якій зростала лиш одна дитина – я. У всіх моїх друзів, однолітків були братик або сестричка, чи й по кілька, а в мене – ні. Я часто через те засмучувалася, але мама не могла більше народити.

Я виняньчила всіх менших за мене дітлахів на нашій вулиці. Коли мої друзі спілкувалися одне з одним, збиралися на лавочках групками, бігали на побачення – я бавилися з маленькими Петриком, Оксанкою, Тетянкою, Остапчиком, збирала навколо себе цілі купки сільської малечі і гралася з ними. Ось наскільки мені хотілося бути старшою сестрою!

Хотіла я йти на вихователя дитсадка, та у найближчому райцентрі був тільки будівельний технікум. У ньому я і вчилася, коли познайомилася з Романом.

У нас швидко закрутилося. Побралися. У Романа була тільки мама, тата не стало, коли він був ще малим. Від бабусі чоловіку дістався приватний будинок, у ньому ми і стали жити. А свекруха Галина Михайлівна жила не дуже далеко від нас, у квартирі в центрі містечка.

Я одразу сказала Роману і свекрусі, що хочу 5 дітей і бути просто мамою. Вони зраділи. Роман від початку знав про мою мрію бути багатодітною мамою і підтримував мене. Сказав, що якщо я схочу – можу ніколи не працювати, займатися домашніми справами і дітьми, а, мовляв, якщо захочу працювати, вийти у люди – він теж не буде проти.

Ну а свекруха пообіцяла допомагати нам по можливості з дітками. Вона ще не стара, на роботі, тому ніхто і не вимагав від неї, щоб вона присвятила себе онукам. Але вона сказала, що сама хоче, адже її старша дочка аж у Києві, і онука від дочки вона бачить всього раз-два на рік.

Ну але не так трохи сталося, як гадалося. Галина Михайлівна повела себе зовсім не так, як сама ж обіцяла. Після третьої дитини свекруха перестала приносити нашій малечі гостинці і подарунки. Так, зайде на чай раз на два тижні, на тому і все. А з появою четвертого малюка мама Романа взагалі зникла з нашого життя: віддала свою квартиру в оренду і подалася у Польщу, там у неї якась подруга, яка влаштувала її на роботу і допомогла з житлом.

Ну що ж. У нас все добре, підростають дітки, у нас їх, як ми і планували, вже п’ятеро, між усіма різниця у два з половиною роки. Після того, як вийду з декрету, збираюся на роботу, а поки що веду свої сторінки в соцмережах, заробляю трохи на рекламі дитячих речей і тим, що надаю консультації молодим матусям, як усе встигати з маленькими дітьми. Мене вже як експерта навіть на телебачення в обласний центр запрошували два рази.

Ми з Романом – щасливі батьки, у нас чудові дітки. Їздимо час від часу у моє село до моїх тата і мами, вони теж інколи у нас бувають у гостях. Від свекрухи ж – лише дзвінки на великі свята, вона ніколи не дзвонить, щоб просто поговорити, спитати, як справи в онуків. У мене таке враження, що вона нас соромиться.

Я щиро бажаю Галині Михайлівні тільки усього найкращого, але поведінку моєї свекрухи я не можу ні зрозуміти, ні виправдати.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!