Я одразу зрозуміла, що Юля досить добре живе. Зачіска, манікюр, на обличчі жодної зморшки. – Людка, а давай з чоловіком до нас в гості на вихідних. Ми ж більше десяти років не бачились. – Перед поїздкою купили різного частування, не з порожніми ж руками до подруги йти. Юля і справді жила в крутому районі. Такої квартири я навіть в кіно не бачила. На столі різні страви, але не олів’є, як ми звикли.
– Людка! Це справді ти?
– Юля, з якою ми випадково зіткнулися на вулиці, кружляла мене в обіймах і тягла посидіти в кафе, поговорити, адже стільки років не бачилися.
– І правда, 10 років! З глузду з’їхати!
Ми з Юлею міцно дружили, навчаючись в інституті. Дружбі не заважало навіть те, що ми з різних міст. Частенько я залишалася у подруги в гуртожитку з ночівлею, та й вона приїжджала до моїх батьків на вихідні.
Ми довіряли один одному серцеві таємниці до тих самих пір, коли я в вересні на останньому курсі інституту не вийшла заміж.
Жили ми з Романом на квартирі, казна-де, у подруги більше не переночуєш, та й їй в нашу однокімнатну їздити було не з руки. В інституті спілкувалися, коли закінчували, обіцяли один одному не губитися, але… Життя, турботи, свої справи, у мене народилися двійнята, а Юля переїхала жити до батьків в район.
– Ну розповідай, – подруга дивилася на мене в усі очі, – як, де? У тебе ж два хлопчика? А я теж заміжня, доньці 5 років.
Вигляд у подруги був процвітаючий, виявилося вона дуже вдало вийшла заміж, не працює, виховує дочку, займається собою: шопінг, салони, дитина в приватному садку, трійка в центрі.
– Ой, Юль, – кажу спохватившись і дивлячись на годинник, – я на роботу спізнююся, а мені ще додому заскочити. Робота у мене не одна. Ми з Романом іпотеку взяли 5 років тому, з тих пір і крутимося. Днем я працюю в офісі, а два рази на тиждень заступаю на зміну нічною конс’єржкою в закритому житловому комплексі. Треба ж якось виживати, чоловік працює, але у нього все не стабільно: то премія, то зарплату затримають. А у нас борг, та двоє хлопців з усіма принадами: порвані кросівки, штани, розбиті телефони. Тільки в подвійному розмірі.
– А в вихідний ти вільна? – питає мене подруга.
Я прикидаю: зміна не моя, дітей бабуся обіцяла забрати, привезуть їх тільки ввечері в неділю, тому киваю, що вільна.
– Адреса, телефон, – Юля вже пише мені по електронній пошті в месенджері – не загубишся, чекаю в суботу, приїжджай з чоловіком годинки в три, посидимо, погудимо. Чолові ж не буде де проти?
– Ні, що ти, чоловік не буде проти, у мене не так багато таких подруг.
Я сумнівалася, чи треба їхати? Незнайомий мені чоловік Юлі, очевидна різниця в наших доходах і положенні.
Мама з татом, приїхали в п’ятницю ввечері за онуками, – прям королева твоя Юля, поїдь, розвійся, а то все робота, та робота. Чоловіка довелося вмовляти: він у мене не легкий став на підйом, просто вихідні випадають не часто, нив спочатку, краще б вдома посиділи, відпочили. Але я змогла його переконати.
Торт, букет для Юлі і пляшка хорошого (за моїми мірками) вина. Діра в бюджеті не фатальна, але відчутна. Але з порожніми руками не підеш.
– Заходьте! – Юля розцілувалася зі мною на порозі, Ромку вона бачила колись давно, кивнула йому, як старовинному другові і повідомила, – Міші немає, він на важливій зустрічі, але обіцяв під’їхати. Подруга запросила нас за стіл.
Розстаралася вона на славу. Стіл ломився від вишуканої їжі, сервіровка була, як в дорогих ресторанах.
– У тебе домробітниця? – “здогадалася” я.
-Ні, що ти, – Юля розсміялася, – я пробувала було завести, засоби дозволяють, але вони всі такі безрукі! Тільки прибиральниця двічі на тиждень приходить, а готую строго сама. На кухню нікого не пускаю.
Мій чоловік за обидві щоки наминав частування, мені здалося, що у нього навіть підозріло пищало за вухами. Він їв, ми з Юлею базікали.
Її чоловік прийшов тільки через 3 години. Подруга випурхнула з-за столу і втекла в передпокій. Що там відбувалося, я бачила в велике дзеркало. Юля допомогла чоловіку повісити його пальто, взяла у нього портфель з паперами, подала чоловікові капці, потім щіткою пройшлася по піджаку Михайла і все щось шепотіла, щебетала, розповідала.
– Бачила? – я перехопила погляд мого Ромки, – І пилинки з мужика здула, і тапочки принесла. Це не те що ти з кухні: “Черевики вимий відразу, куртку за собою прибери”.
Чоловік подруги був старший за неї років на 20, враження він справляв двояке: начебто і привітний господар, але йому явно було з нами нудно. Ми посиділи ще годинку, а потім почали збиратися додому.
– Зауважила? – сказав Ромка, коли ми їхали в ліфті, – Суп в супниці, соус в соуснику, серветки красиво складені, прилади сяють і на дзеркалах – ні плямочки.
Я зробила вигляд, що не чую. Перевела розмову на інше, хоча мені і було неприємно. Серветки він зауважив, соусницю. А бачив він, скільки все це коштує? У що одягнена Юля, яка обстановка в її квартирі. Ні плямочки? Прибиральниця двічі на тиждень приходить, та й Юля вдома сидить, чим їй займатися?
Донечка з нагоди нашого приходу і то була відправлена з нянею в розважальний центр. Залишок вечора у нас пройшов спокійно. А вранці, Ромка, який прокинувся першим, запитав мене з кухні, вивчивши вміст холодильника: -А що у нас на сніданок? – Ну зроби омлет, – сказала я, ще не остаточно прокинувшись. І тут чоловіка мого прорвало.
– Омлет? А на обід суп вчорашній і то – налий і розігрій? А на вечерю пельмені або сосиски з макаронами? Я вже не кажу, що двічі в тиждень я з пацанами залишаюся і годую їх сам! Що ти за жінка, що ти за господиня? У ванній дзеркало в бризках, серветки? Ні, не чули.
Сон з мене злетів миттю. До мене, нарешті, стало доходити, що мій чоловік, надивившись на парадний фасад чужого сімейного життя, озирнувшись дома помітив, що я не ідеальна господиня і тапочки в зубах йому не ношу.
– Сам дітей вечерею і сніданком годуєш? – почала я, – Аж два рази в тиждень? А чим? Чи не тим, що я приготую і в холодильник поставлю перед тим, як втекти на другу роботу? Дзеркало в бризках? А ти б його протер!
– Напевно у Юлі не Міша дзеркала протирає! – посміхнувся мій чоловік.
– Не Миша, – погодилася я, впершись вже “руки в боки” і шукаючи очима сковорідку в якості останнього аргументу, якщо чоловік проігнорує всі інші, – Міша не протирає, він квартиру Юлі не в іпотеку купив, він на прибиральницю заробляє, і на няню. І на супницю з соусницю. І на те, що в них. І не Юля у нього по двох роботах носиться, щоб звести кінці з кінцями. І не пішки, а на розкішному ауді.
Я не кажу про те, що в супниці і в холодильнику, – упирався Ромка, – але вже встати і приготувати чоловікові сніданок, якщо вже ти вдома, невже важко? Або насмажити картопельки на вечерю, салатик зробити!
Я розплакалася: нерви здали. Це наскільки чоловік мене не цінує, не помічає того, що я роблю для сім’ї, що дозволяє собі так говорити! Поплакавши, я тихо зібралася і пішла до свекрухи, скаржитися.
– Дружити треба з рівнею собі, – похитала головою мама віроломного Ромки, – зрозуміло, що тобі хотілося з подругою посидіти. Ну і їхала б одна. Ну це так, лірика, а по суті, моя дорога невістонька, обнаглів у тебе синочок мій! В край обнаглів. Спробував би він мені щось в цьому дусі висунути! Я ж його одна ростила і по двох роботах бігала, і сосиски він їв за милу душу, і картоплю до мого приходу смажив сам і у вихідні вранці робив млинці.
Значить я винна? – я знову була готова розплакатися, але ж ми зі свекрухою завжди знаходили розуміння, – Робити-то що?
– Що робити? – свекруха звела брови в одну грізну лінію, – Звільнятися з другої роботи. Ночувати вдома. Я і так здивувалася, коли ти знайшла собі цей підробіток. Було б у Ромки дві роботи, я б ще зрозуміла. Але ти прагнула все сама: і за бабу, і за мужика.
– Але у нас же іпотека, нам, якщо я звільнюся, буде не вистачати! Ромі ж зарплату можуть затримати…
-А чому ти про це хвилюєшся? Чоловік нехай думає.
Повернулася я додому ввечері, де була – не сказала. На той час мої батьки вже привезли пацанів і всі похмуро жували холодні котлети, які моя мама передала в контейнері. Навіть без макаронів. Я мовчки пройшла в спальню і лягла, відвернувшись до стіни.
– А ти хіба сьогодні не працюєш? – ввечері в понеділок чоловік явно не очікував знайти мене в квартирі, – твоя ж зміна?
-Не моя, – відрізала я, – я більше там не працюю.
Ромка сів за стіл і ледве зі стільця не впав: в свекрушиній, взятій напрокат супниці, плавали пельмені, в соуснику з того ж сервізу, гіркою була подана звичайна сметана, а біля кожної тарілки лежала красива трояндочка із серветки.
Їсти мій чоловік не став, настала його черга до стіни відвертатися. Холодна війна у нас тривала місяць, а потім Ромка одумався.
– Хватить вже знущатися, – сказав він, – вчора до матері забіг, так вона мені тапочки принесла і давай з мене пил струшувати, а на столі картопля смажена в сковорідці і серветка трояндочкою цією! Не дарма ми з мамою чоловіка ролик дивилися, як серветки складати.
Через місяць Рома знайшов підробіток на вихідні. Приходжу днями ввечері, а чоловік звільнився раніше, чую на кухні голоси: – Тоншими скибочками ріж. Ага, ось так, правильно. Дошку візьми, хто ж у висячому положенні картоплю ріже! Так, і у тебе нормально. Добре. Ось я в дитинстві завжди до маминого приходу картопельку смажив: вона прийде втомлена, а є вже готове, їй приємно і мені є чим пишатися.
Стою в дверях, боюся злякати: чоловік в моєму фартусі, 10-ти річні близнюки зосереджено проходять курс молодого бійця.
Юля подзвонила, кличе в гості, на цей раз з чоловіком і дітьми.
– Ні, Юля, – кажу, – з ними точно не приїду. Чоловік у вихідні працює, а сини у бабусі, не позбавляти ж їх задоволення. Я до тебе одна приїду. А якщо твій чоловік удома, то краще давай в кафе?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
