fbpx
життєві історії
Я одружена 10 років, у нас 2 спільні дитини. Старший пішов до школи, молодшій 1 рік. І на мене хочуть повісити дитину чоловіка від першого шлюбу, якому 14 років

Я одружена 10 років, у нас 2 спільні дитини. Старший пішов до школи, молодшій 1 рік. І на мене хочуть повісити дитину чоловіка від першого шлюбу, якому 14 років.

Мама хлопчика народила його у 17 років. Розлучившись із моїм чоловіком, вона підкинула дитину на виховання до своїх батьків, зрідка забираючи її на пару днів. Причому аліменти отримувала вона, ні копійки не передаючи на утримання дитини.

Коли ми з чоловіком почали разом жити, його син був чудовим чотирирічним малюком, добрим та допитливим. Він приїжджав до нас щовихідних, а надалі проводив у нас вдома всі канікули.

Коли я народила дитину, ми з чоловіком вирішили забрати старшого сина до нас жити. Але нам не віддали хлопчика. Колишня дружина заволала, що вона ось-ось влаштує своє особисте життя і сама виховуватиме свою дитину.

А з особистим життям у неї було лихо: кожні півроку вона знайомила сина з черговим залицяльником і обіцяла, що скоро вони житимуть дружною щасливою родиною з новим татом.

Але її залишали і вона знову вирушала на пошуки. А бідний хлопчик так і жив із бабусею за живих батьків. Я продовжувала наполягати, що хлопчик має рости у повноцінній сім’ї, але мене ніхто не слухав. Син чоловіка підріс і почав отримувати вигоду зі свого становища. Зі словами «ти мене кинув/кинула і ти мені винен/повинна», він тряс зі своїх батьків все, що заманеться.

Його приїзди до нас перетворилися на важкі дні: він робив, що хотів і не любив мого сина. Спроби чоловіка поговорити з ним не дали результату. А я справді втомилася – я робила з ним уроки по 6 годин на день, якщо він йшов гуляти і пропадав, бігала його шукала.

Тоді я сказала, що дитина знаходиться у нас тільки тоді, коли чоловік удома. Коли хлопчику виповнилося 10, він уперше вкрав у мене гроші. І я ж у цьому залишилася винна, адже я вкрала в нього тата.

У 12 він почав курити, у 13 випивати. Коли я чекала на другу дитину, він штовхнув мене в живіт, вдавши що він випадково.

Нині йому 14. І ніхто йому не авторитет. Він ігнорує бабусю з матір’ю, взагалі не хоче вчитися і часто не ночує вдома. І, вуаля, він їде до нас.

Там він усім надоїв, ніхто не може на нього вплинути і тепер вони вирішили, що підлітку допоможе лише батьківське виховання. Чоловік каже, у будь-якому разі забере сина до нас. Чоловікові легко говорити, у нього ненормований робочий день і він часто працює у вихідні. А я проти.

Моїй доньці рік, я в декреті та цілими днями ми будемо вдома з такою дитиною. Їх найголовніший аргумент – ти сама хотіла, щоб він зростав у нормальній сім’ї. Так що все забирай. Так, я хотіла, 10 років тому.

А зараз не хочу, я його боюсь. Ми з чоловіком уже місяць сваримося щодня через цю ситуацію. Боюся, все скінчиться розлученням.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!