– Я одружусь на Олі! – Мати стала плакати. – Ти ж зіпсуєш собі все життя, – в один голос твердили батько та брат Кості. – Невже ти не розумієш, вона може ніколи не стати на ноги! Ти такого життя хочеш? – Костя просто зібрав речі і пішов до матері коханої. Ні, він не просив пробачення за скоєне: “Я буду з нею до кінця свого життя! Обіцяю, зроблю її найщасливішою”. По щоках Ніни Матвіївні покотились сльози.
***
Вони були молоді і безтурботні. Кості 25, Олі 20. Все життя попереду!
У той літній день Костя взяв у батька машину і вони поїхали вдвох на озеро. День тільки починався, а сонце вже припікало. У передчутті насолоди відпочинком і спілкуванням наодинці молоді люди жартували і пустували. Дорога летіла їм назустріч і це було щастя!
Костя дивився на Олю – вітер роздував її волосся, вона прикрила очі і безтурботність розлилася по її обличчю.
– Зроблю їй пропозицію, – думав він.
– Прямо сьогодні. І батькам вона подобається. І розумна, і красива. Навіть друзі заздрять …
… Весь час, поки дозволяли лікарі, він знаходився поряд з Олею. Час перестав існувати.
Дома він оголосив батькам, що одружується з Ольгою. Мати стала плакати, а батько і брат відмовляти в один голос. Вони говорили, навіщо йому це, він зіпсує собі життя. Ще знайде молоду і здорову, а з цією дівчиною життя вже не складеться, буде шкодувати.
Костянтин не вірив своїм очам і вухам. Тільки недавно вони шанували Олю, називаючи мало не дочкою. А зараз поставили на ній хрест в одну мить.
Він зібрав речі і пішов до матері Олі. Жінка мовчки впустила його в будинок. Костянтин не просив вибачення у матері за Олю, він просто сказав:
– Я люблю її і буду з нею до кінця життя. Я жодного разу не пошкодую про це, а вона буде найщасливішою на світі. Я все зроблю для неї. Мені ніхто більше не потрібен.
Ніна Матвіївна мовчки заплакала. Так вони і зажили втрьох. З часом Оля навчалася заново робити звичні речі. Їй у всьому допомагав чоловік. Так, вони розписалися майже відразу після виписки з лікарні. Свою обручку Оля повісила на мотузочку на шию.
… У ресторані голосно грала музика. Компанія відзначала 30 років з дня весілля. Це були Костя і Оля. Постарілі, посивілі, але щасливі. За столом сиділи їх п’ятеро дітей і семеро онуків.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Я чекала що ввечері, коли Яна прийде, то мене похвалить, я таки мах роботи зробила. Але була тишина, тільки онучка зацінила мою роботу, обнявши мене і поцілувавши. І ось через тиждень дивлюсь, знов все чорне. Я знов помила. Але невістці мабуть так зручно. Як на мене це дивно. Вона працює в чистоті, в аптеці. Завжди охайна з легким макіяжем, а про взуття взагалі не думає. Мені було б неприємно, а їй хоч би хни
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні