Чоловік із самого ранку почав почав дорікати Іру, і відповідати:
– Він все одно поки що працювати не може, чого вона дарма варта? – Влад вкотре починає цю неприємну розмову з дружиною Ірою, – Хоч чимось вони можуть нам допомогти?
Іра одружена з Владом 4 роки. У сім’ї росте 2-річна дочка і Іра поки що в декреті. До того, що її чоловік людина різка і запальна, жінка вже звикла. Тим більше, що дружину Влад начебто не ображає, хіба що словами. Та й подітися особливо нікуди.
– Я з іншого містечка, – каже жінка, – чоловік – міський. Живемо на його території. Тяжкий чоловік мій — не те слово. Спочатку я сприймала це як прояв сильного характеру, а тепер уже й не знаю, що й думати.
І що робити далі. Живуть молоді за сучасними мірками непогано: у Влада є квартира, що дісталася від бабусі, робота непогана, навіть машина є, хоч і старенька. Ось на тему машини останнім часом чоловік і нервується.
– У мого батька машина нова, – каже дружина, – заробив. Тільки місяць тому був у лікарні і він за кермом поки що не їздить. А Владу спалахнуло: чого машині стояти, хай нам віддасть, давай ми з ним поміняємося.
Зі своїми родичами Влад давно не спілкується: образився на щось. Тепер ось з’ївся на тещу з тестем. Мовляв, дочка лінива, допомоги від вас ніякої, хоч би машину віддайте все одно без діла стоїть.
– Не посоромився і сам батькові це запропонував – засмучується Іра, – природно тато відмовив. Він сам сподівається невдовзі на ноги встати. Та й машина ця важко батькам дісталася. Нас у них троє: після мене ще брати-двійнята, їм зараз по 13 років.
– Я один працюю, – говорить Влад, – утримую тебе, доню, квартира моя, ти сюди ні ложки, ні вилки не принесла. Тебе заміж із пустими торбами видали.
– А навіщо ложки-вилки приносити, якщо є все, – мало не плаче Іра, – ну так, мої батьки не допомагали нам грошима, але його теж. Натомість мої нам возили все: картоплю, закрутки, курей, яйця. Та й коли у нас донька народилася, то мама відпустку брала — приїжджала няньчити.
– Дочка більше туди не поїде, – ставить чоловік умова, – нехай сюди приїжджають бачитися, раз такі жадні.
Батько Іра зараз їздити до онуки не може. Мама теж вся в клопотах: сини, город, господарство, чоловік, який поки що ледве пересувається.
– Приїдь до нас, – пропонує мама, – хоча б поки що ти в декреті. Що це за закиди такі?
Але їхати Іра не хоче: мамі зараз і так тяжко. Лікарняні батькові платять копійки, тільки з офіційної частини зарплати, а вона в нього не велика. Мама одна тягне сім’ю, куди ще й доросла дочка з дитиною та й почуття до чоловіка ще є.
– Він таким не був, – бідкається Іра подрузі, – що трапилося – не зрозумію. Але з кожним днем Влад все зліший і зліший.
– Чоловік у декреті пізнається, – хитає головою подруга, – бач, який тато і мама йому дружину без усього віддали. От і в конфлікті з його рідними не так вони й були винні, я думаю. З його характером. Не віддали те, що вимагав.
– Вибір між батьками та чоловіком я робити не хочу, – каже Іра, – але й виходу жодного поки що не бачу. Не машина, то Влад би ще до чогось причепився. Скоріше б з декрету вийти і заробляти почати, може, тоді легше стане.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
