fbpx
життєві історії
Я онука Максимка вже пів року не бачила. І все тому, що перестала давати гроші донці Оксані. Відтоді дочка перестала кликати в гості. У холодильнику у нас були м’ясо, фрукти, овочі, солодощі. У дочки – найкращі вбрання та іграшки, вона щороку їздила в табір на море. Сама я з нею їздила рідко, оскільки брала гроші замість відпустки. Коли Оксана виходила заміж

Вийшла я на пенсію, вже не можу так допомагати дочці фінансово, як це робила раніше, доки працювала.

Мабуть, тому я більше Оксані і не потрібна, в гості не кличе, сама онука Максимчика не привозить. Дуже прикро, що я для дочки тільки гаманець. Але такою виявилася гірка правда.

Я все життя працювала, намагаючись дати дочці Оксані найкраще. Свого часу їздила вахтами на Захід, працювала на трьох роботах, а років у сорок влаштувалася на гарне місце, там і допрацювала до пенсії. З грошима в родині у нас все було добре, незважаючи на відсутність чоловіка. Він пішов від мене майже відразу після народження дочки, заявивши, що втомився тягнути сім’ю.

Наш дім завжди був повною чашею. У холодильнику були м’ясо, фрукти, овочі, солодощі. У дочки – найкращі вбрання та іграшки, вона щороку їздила в табір на море. Сама я з нею їздила рідко, оскільки брала гроші замість відпустки.

Поки я була на заробітках, дочка жила у моїх батьків. Працювала я там п’ять років, приїжджала тричі, але відправляла гроші туди, на велику землю. Батькам дісталася квартира від бабусі, я надсилала гроші на ремонт, а коли там все закінчили, повернулася в рідне місто, адже дуже сумувала за донькою.

На момент мого повернення Оксанка вже пішла в школу. Я намагалася надолужити згаяне, намагалася проводити з нею весь вільний час, але його було дуже небагато. Мені завжди було цікаво, чим вона живе, чим захоплюється. Я думала, що змогла вибудувати з дитиною нормальні взаємини. Про те, що це не так, я дізналася зовсім недавно.

Коли Оксана виходила заміж, у неї вже була своя однокімнатна квартира. Моїх батьків не стало, я зробила у них ремонт і переїхали ми з дочкою туди. А в своїй однушці я поселила мешканців, щоб квартира не простоювала. Після школи Оксанка переїхала в інше місто на навчання, а потім повернулася, познайомилася з хлопцем, з Сашком, і вийшла заміж.

Жили вони в тій однушці. Вона за документами давно переоформлена на дочку. Чоловік у неї зірок з неба не хапав і з питанням забезпечення сім’ї спочатку не дуже справлявся. Звичайно, доводилося допомагати молодятам, а хто, якщо не я?

Я щомісяця переводила дочці пристойну суму, в гості до молодих завжди їздила не з порожніми руками.

Коли ж народився онук, сума допомоги збільшилася. Я купувала все придане для Максимка, у молодих батьків грошей не було, а батьки зятя не вважали за потрібне вкладатися фінансово у молоду родину.

– Раз такі дорослі, що одружилися і дитину надумали народити, то нехай самі і крутяться. Чого у батьків на пайку сидіти? – здивовано знизували плечима свати. Мені така позиція була незрозуміла. Я знаю, як важко дістаються гроші, тому не хотіла б, щоб моя дочка горбатилася так само, як і я.

Оксанка часто приїжджала до мене з Максиком, я теж бувала у них десь раз на тиждень. Не знаю, чи це подобалося зятю, але Сашко не виявляв невдоволення. Його я не чіпляла, зрештою, це вибір моєї дочки, не мені його оцінювати.

Оксана давно вийшла з декрету, онук ходив в садок, майже не хворів. З фінансами в родині у них стало трохи краще, але я продовжувала підтримувати дітей. А потім мене попросили на пенсію.

Пенсійного віку я досягла давно, але продовжувала працювати, оскільки і гроші зайвими не будуть, і не звикла я вдома сидіти. Ситуація у світі сильно похитнула нашу компанію, почалися скорочення, щоб залишитися на плаву, і начальство попросило мене звільнити посаду, і я це зробила. Працювати вже було важкувато.

Звичайно, з одної пенсії я Оксані допомагати вже не могла. Я її попередила, що вийшла на пенсію, тепер можу допомагати їм руками – забрати онука, привезти-відвезти, ось такі завдання. Дочка покивала, а потім пропала.

Ні сама не заїжджає, ні мене не кличуть до себе у гості. Все у неї якісь відмовки, все їй ніколи.

– Мам, зараз у нас часу немає, давай потім якось? – цю фразу від Оксани я чула найчастіше. Цього потім так і не настало.

З усіма святами Оксана тепер вітає мене по телефону, на день народження Максимка і на свій мене навіть не запрошувала. Кілька разів я приїжджала сама до них, але мене зустріли дуже непривітно і прохолодно, не вигнали, але дали зрозуміти, що мені тут більше не раді.

Я залишилася десь обабіч життя. Потрібна була, поки гроші давала, а тепер яка з мене користь? Дуже шкода, що Оксані виявилися потрібні від мене тільки гроші. Я намагалася виховати її не такою людиною, всі свої сили по молодості на неї поклала, своє життя не влаштувала, залишилася самотньою на старість. І ось таку “подяку” отримала.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page