fbpx
життєві історії
Я опиралася, але чоловік вмовив мене забрати свекруху до нас, мовляв. Вона нам квартиру залишить. Забрали. Доглядали. А в свекрушиній квартирі оселилися син з невісткою і дитиною. Свекрухи не стало, провели, як годиться. А заповіт, виявилося, на чоловікову сестру, яка давно живе у Варшаві! Чоловік не хоче псувати стосунки з сестрою, каже, що я дріб’язкова. А вона виганяє нашого сина з родиною тепер!

Я опиралася, але чоловік вмовив мене забрати свекруху до нас, мовляв. Вона нам квартиру залишить. Забрали. Доглядали. А в свекрушиній квартирі оселилися син з невісткою і дитиною. Свекрухи не стало, провели, як годиться. А заповіт, виявилося, на чоловікову сестру, яка давно живе у Варшаві! Чоловік не хоче псувати стосунки з сестрою, каже, що я дріб’язкова. А вона виганяє нашого сина з родиною тепер!

Сталося так, що свекруха залишилася у квартирі сама: діти виросли, овдовіла. Ми з чоловіком з нею в одному місті живемо, а її старша дочка давно виїхала у Варшаву.

Наші діти виросли, син одружився, дочка – старшокласниця. А свекрусі стало самій важко вже за собою доглядати. І чоловік почав мене вмовляти забрати її до нас. Я опиралася. Стосунки у нас ніколи не були хорошими, а в мене мої батьки в селі не далеко, до яких я мчу за кожної можливості щоб щось допомогти.

Я погодилася тільки тоді, коли чоловік сказав, що свекруха пообіцяла зробити на нього заповіт і пустити жити в квартиру, якщо ми її заберемо, нашого сина з невісткою, які на той момент знімали житло.

Ну я і погодилася. Забрали ми до себе в трикімнатну квартиру свекруху, поселили в колишній кімнаті сина. А син з невісткою і дитиною стали жити в її квартирі, зробили там за свої кошти ремонт.

Минуло три роки. Вони були дуже важкі і фізично, і морально. Хто доглядав старих, мене зрозуміє. Багато що лягло саме на мої плечі, бо чоловік не міг знайти мову з мамою, вона його виводила і дратувала своїми вибриками і капризами.

Та ось наприкінці минулого року свекрухи не стало. Провели в останню путь, як годиться.

І уявіть моє здивування, коли виявилося, що заповіт – на чоловікову сестру, яка давно живе у Варшаві! Моєму обуренню не було меж. Чоловік божиться, що не знав, не знаю, вірити йому, чи ні.

Та навіть якщо і говорить правду і дійсно не знав про мамин останній «сюрприз», в будь-якому разі заповіт можна оскаржувати, можна довести, що ми доглядали власницю квартири. А якщо по-людськи, то чоловіковій сестрі Тамарі взагалі варто написати відмову від спадщини на нашу користь.

Так ні! Томка й не думає відмовлятися! Мало того, вона заявила, щоб наш син і невістка шукали собі житло, що вона приїде чи прилетить навесні і буде щось вирішувати з квартирою: продавати або ще щось, але квартира їй потрібна!

Це все дуже не справедливо і прикро до сліз.

А чоловік не хоче псувати стосунки з сестрою, відмовляється боротися з нею за квартиру матері. Каже, що я дріб’язкова. Що не варто псувати родинні стосунки через спадщину, що матеріальні речі того не варті.

До того ж, мовляв, наша молодша дочка має плани навчатися у Польщі після школи, вона вже не раз обговорювала це і з нами, і з тіткою Томою. І Тамара, звісно, допоможе їй там влаштуватися, тому не треба з нею сваритися через якусь стару квартиру. Так вважає чоловік.

Але я кардинально з цим не погоджуюся! Виходить я, замість того, аби приділяти більше уваги і турботи своїм рідним батькам, три роки марно витрачала сили на свекруху! А Тамара ще й виганяє нашого сина з родиною тепер!

Я у розпачі. Як мені зберегти мир у родині, але відстояти свою правду? Адже я стовідсотково права: свекрушина квартира повинна дістатися нам, а, вірніше, навіть нашому синові, невістці й онукові! Саме з такою умовою я витрачала на свекруху свої сили і час.

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook