З мого життя поступово зникали близькі, я залишався зовсім самотнім. Сьогодні моя дружина та діти живуть у сусіда, і в цьому винен лише я. Я хотів би повернути час назад і зробити все по-іншому. Але для цього вже пізно…
Мені важко писати про те, як я дозволив своїй сім’ї розпастися з моєї вини. Моя робота була на першому місці, і я довго не помічав, що відбувається в моєму особистому житті. Ми з дружиною Анною маємо двох дітей, яких я практично не бачив. Усі троє знайшли розраду у нашого сусіда, який запропонував їм те, чого я не міг – любов…
Тепер я знаю, що робота – не найголовніше в житті. Це сім’я і її щастя і здоров’я. Але я довго це не помічав. Останні два-три роки, навіть не знаю точно, скільки часу я нехтував сім’єю, я присвятив себе лише роботі. У компанії я добре “вмостився”, мене вважали тим, хто все придумує і організовує. І це те, чим я дуже пишався.
Я відчував, що єдине, що мене задовольняє, це робота. Крім того, я заробляв непогані гроші і використовував їх, щоб “прикрити” рот своїй дружині.
– Ти знову будеш працювати? Все-таки субота, – часто лаяла вона. Я їй відповідав, що тільки завдяки мені ми живемо на широку ногу. Тож нехай мовчить…
Поки я проводив дні, а іноді і ночі на роботі, моя дружина була сама з дітьми. Принаймні я так думав. Я навіть не підозрював, що вони іноді гуляють з нашим сусідом Віктором і його дітьми. Мабуть, вона розповідала мені, але я ніколи не звертав на це достатньо уваги. Я вдавав, що слухаю її, але в голові мав справу з цифрами та звітами.
Для мене не було дивним, що щосуботи вранці сім’я пакувала речі й їхала кудись на вихідні. Мені інколи телефонувала Анна, що вона з кимось на дачі. Мене не дуже цікавило, навіщо вона з дітьми туди поїхала, і як справи у дітей. Я просто нехтував своєю сім’єю. Я навіть подумати не міг, що Анна вже готує смачні сніданки для Віктора і діти його люблять.
Анна почувалася покинутою, нелюбленою і знайшла у Вікторі те, чого я не міг їй дати. Любов, розуміння і час. Час… Час…
Я навіть не знайшов часу, щоб разом з дружиною провести нашу донечку до першого класу. Я не розумію, чим я тоді думав. Мені було набагато важливіше досягти успіху на роботі, де я прагнув визнання. Я відрікся від найголовнішого. І чим все закінчилося, скажете ви? Сім’я залишила мене і пішла до Віктора.
Я знаю, що моя дружина робила все, щоб в нас була гарна і щаслива сім’я. Вона багато разів благала мене бути вдома або забрати дітей і кудись їх відвезти. Я завжди казав, що маю працювати. І ось вона знайшла вихід із цієї самотності. Віктор розлучений і теж шукав кохання. Він знайшов його у моєї дружини. Я залишився сам, зовсім сам. Тепер я дивлюся, як моя сім’я радіє з кимось іншим.
Я не звинувачую Анну, у неї не було вибору. Діти живуть недалеко від мене, але вечеряють з кимось іншим. Вони можуть прийти до мене, але не хочуть. Анна все ще допомагає мені знайти дорогу до них, але це важко. Я підвів їх і свою дружину. Можливо, настав час визнати, що я все зіпсував своїми ж руками, і дороги назад немає. І все це лише через визнання роботи та бажання бути кращим…
Не повторюйте моїх помилок…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua