fbpx

– Я передумала дарувати квартиру дочці! Вона не одна, у неї є хлопець, вони молоді з освітою, з роботою, без дітей. Нехай заробляють разом і купують свою квартиру. Не так вже це й складно! На одну зарплату жити, другу відкладати – цілком реально! А чому це вона повинна образитися? Ми її виростили, вивчили. На ноги поставили. Що у нас було, то і у неї. А тепер вона доросла людина, нехай заробляє сама. То вже вона батькам допомагати повинна!

– Ось віриш чи ні, у мене все дитинство пройшло під девізом – «у батьків кредит»! – розповідає двадцятип’ятилітня Ксенія. – Кожна гривня була на рахунку! На море не їздили, нічого зайвого не купували. Бабуся маму сварила – навіщо, говорила, ви влізли, коли є дах над головою? Для чого вам друга квартира та ще з переплатою? А мама казала – у нас он дочка росте! Квартира стане в нагоді!

«Зайву» квартиру батьки Ксенії вирішили придбати спонтанно. Глава сім’ї несподівано отримав на роботі більшу премію. Подружжя подумали і вирішили вкласти гроші в нерухомість.

Вибрали однушку на етапі будування, на перший внесок вигребли майже всі накопичення плюс премію, на решту суми взяли кредит. Щомісячні платежі теоретично здалися цілком посильними.

– А потім, може, ще й премію отримаємо і розплатимося одним махом! – міркували батьки Ксенії. – Або зарплату підвищать.

Думали, що як знайомим друзям повезло і їм повезе з квартирою.

– Може і у нас так само вийде! – сміялися батьки Ксенії.

На жаль, у них «так само» не вийшло. Великих премій на роботі у батька більше не сталося, а ось великі витрати, як на зло, повалили як з рогу достатку. Один за іншим хворіли батьки.

Та й з будівництвом було не все гладко. Терміни здачі постійно зсовували, переносили, в «домовому» ЧАТИК люди ділилися тривожними чутками, і настрій у ипотечников було, прямо скажемо, не веселе.

– Ось навіщо ви в це влізли? – Не вгамовувалася бабуся, мамина мати. – Такі борги, з глузду з’їхати! І ще невідомо, чим усе це закінчиться. Може, втратите гроші та й все… А дитині, може ще й не потрібна квартира буде! Вийде заміж за хлопця зі своїм житлом!

– Нічого страшного! – відповідали батьки. – Буде хлопець з житлом – добре. Але у дівчинки має бути свій кут…

Нова квартира завжди позиціонувалася матір’ю як «квартира для Ксюші».

– Щоб у Ксюши в житті був старт! – пояснювала мати кращій подрузі, тітці Марині, і та шанобливо кивала…

Батькам Ксенії пощастило: квартира добудувати, хоч і зі значною затримкою. Будинок здали в експлуатацію, видали ключі, підписали документи. Батьки зробили там невеликий косметичний ремонт і пустили орендарів. Останні кілька років кредит були просто казковими – «квартира платила за себе сама» …

Зараз іпотека виплачена, але квартира як і раніше здається. Ксенія поки все ще живе з батьками – так всім зручно. Ксенії двадцять п’ять, вона закінчила інститут, працює і зустрічається з чоловіком, з яким подейкують про весілля.

Щодо житла Ксенія особливо не турбується – вона прекрасно знає, що у батьків для неї в запасі є квартирка на старт. Після весілля вони цілком зможуть жити там і збирати на розширення площі.

Ну хіба не про це вони твердили всі дитинство? Чи не цим пояснювали чергове літо в місті, неможливість купівлі хорошого гаджета, поїздки за кордон…

А недавно Ксенія випадково почула розмову своєї матері з тієї самої подругою, тіткою Мариною.

– Ви все-таки молодці, зробили доньці старт! – говорила Марина. – Не дивлячись на те, що було непросто, квартиру купили. У нас ось так не вийшло. Ми побоялися взяти кредит, а тепер вже і не під силу. Синові доведеться заробляти все з нуля, самому…

– Ох, Марино. Я ось теж останнім часом думаю, що зі стартом я того, погарячкувала. Мені п’ятдесят один рік, на роботі останнім часом дурниця діється… Цілком можливо, що залишуся на вулиці і пенсія тепер нескоро. Чоловік весь хворий, з тиском теж. Гроші від оренди нам дуже до речі, а можливо і взагалі залишаться єдиним доходом…

– Хм. Тобто ти передумала квартиру Ксюші віддавати?

– Ну… як би… так, передумала! Слухай, вона не одна, у неї є хлопець, вони молоді, з освітою, з роботою, без дітей. Нехай заробляють разом і купують свою квартиру. Не так вже це й складно! На одну зарплату жити, другу відкладати – цілком реально! Ми з батьком якось впоралися, так у нас ще дитина була, а у них поки немає нікого! Ось нехай і збирають на перший внесок…

– Образиться дочка на тебе…

– А чому це вона повинна образитися? Ми її виростили, вивчили. На ноги поставили. Що у нас було, то і у неї. А тепер вона доросла людина, нехай заробляє сама. То вже вона батькам допомагати повинна!..

Як вважаєте, чи має право Ксенія ображатися на батьків в ситуації, якщо вони раптом вирішать залишити зайву квартиру собі?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page