Батьки мене любили. Ні, не балували. все було без надмірностей, любили правильно і адекватно. Не утискали ні в чому, але й не опікувалися зверх міри. Пам’ятаю, що ті ж уроки зі мною ніхто ніколи не робив, але, можливо, завдяки цьому я була відмінницею.
Жили ми по можливостям, часто скромно, але той же комп’ютер у дев’яносто якомусь році вивернулися і купили мені – займайся, мовляв. Підросла – довіряли, не обмежували. Гуляй допізна, хочеш на випускний червоненького – краще з друзями вдома якісне та гарне, ніж у парку незрозуміло, що.
Після закінченні університету я орендувала скромну квартирку і з майбутнім тоді ще чоловіком відокремилася від батьків.
З батьками все було мирно. До недавнього часу.
Є в мене молодший братик Тимур. На 5 роки молодший, розпещений, який звик, що йому все на блюдечку підноситься. Коли мені було років 12, він не гребував випатрати мою скарбничку, наприклад, і витратити гроші на шоколадки. Або міг зіпсувати мою річ. Або без зазріння сумління намовити на мене батькам. Вони не завжди вірили, але бувало.
Я років 8 тому переїхала жити під Одесу, до моря, з дитиною і чоловіком, на даний момент колишнім. Зараз живу з дитиною, не можу сказати, що важко – живемо з нею дуже нормально, незважаючи на недешеву оренду житла та багато інших витрат. Але руки та голова є, працюю.
Братик же мій, дорослий дядько, сидить по-доброму на плечах мами й досі. Вона залишила йому в розпорядження будинок, приблизно в той час, коли я рвонула в теплі краї, собі купила квартирку, на яку довго відкладала, відремонтувала її і там живе, в сусідньому з моїм братиком селищі.
Періодично їздить до нього прибрати, наготувати поїсти, платить комуналку, бо Тимурчик не платить її в принципі і не раз уже обрізали то світло, то газ, причому. підключенням займалася мама. Працює Тимур банальним сторожем, щоб ні про що не турбуватися. Після роботи пінне літрами і валяється на дивані, наїдаючи жирок. Важить це непорозуміння, зважаючи на фотографії, півтора центнера мінімум.
Мама на мізенрій пенсії, паралельно копірайтить і щось заробляє. Звичайно частина грошей йде на утримання цього синочка.
У мами самопочуття не дуже, але вона продовжує їздити до сина і няньчити його, забезпечувати.
І було б не так прикро, якби я була осторонь. Так ні.
Частково братик утримується на мої гроші.
Батька нема вже кілька років. Почалося все з того, що зателефонувала мама і зі сльозами доповіла – батька більше немає. На церемонію прощання навіть коштів немає. Я вислала все, що змогла, бо приїхати можливості не було – ні малу Зорянку покинути, ні роботу, багато нюансів. Половина грошей, як потім доповіли родичі, пішла все ж таки за призначенням, а інша частина – сплатити борги по комуналці.
Про те, що Тимур ні копійки не дав на прощання з татом, промовчу.
Далі. Коли могла – пересилала мамі щось, то на ліки, то до нового року чи на інші свята.
Рівно рік мама заслабла.
Дізналася я про це тільки тоді, коли вона, як виявилося, тиждень уже лежала вдома, не встаючи. Без їжі і догляду. Вона, бачите, вирішила мені не говорити, робила вигляд, що все нормально.
Я запанікувала, зрозуміло ж, що мамі потрібна турбота, їжа і якась допомога. До тієї ж лікарні відвезти. Тут варто зауважити, що з переказом грошей є деякі складнощі – у мами немає карти, та й гемор із конвертацією валют та зніманням у принципі.
Гроші у мене були – відкладала на покупку машини. Небагато, доларів 800, але, в принципі, на лікування вистачало. Як переслати – придумала, додзвонилася старому знайомому в тих краях, він запропонував прийняти гроші на карту та віддати в еквіваленті готівкою. Тільки забрати їх і мамі відвезти треба.
Родичів і знайомих у тих краях немає, на жаль, крім братика. Ну добре, дзвоню Тимуру – забери гроші, відвези мамі, купи необхвдне, відвези її показати спеціалісту. І що я чую? Я не можу зараз, на роботі. Нічого, каже, не станеться з мамою, вона гаразд. Робота важлива – сторож.
Через дві години моїх міцних слів у телефон цей дивак все ж таки зволив відвезти гроші на таксі, сплачене звичайно ж, з моїх грошей, звідки у дорослого мужика зайві гроші на таксі?. Сказала, що востаннє з ним оце спілкуюся.
Начебто все добре, але з мамою виявилося все гірше. Але одужує потихеньку. Щоправда, мама ще й висловила, що я з братом так не-породинному розмовляла. Я їй запропонувала не порушувати більше цієї теми, а займатися собою.
І тут моя родичка, з тих, що за тридев’ять земель, пише – ти знаєш, твій брат знову не платив комуналку, відрізали газ у будинку. І твоя мама сказала, що залишок грошей пішов на підключення, ще й у знайомих позичала. Ну як так, скажіть?
Я відкладала гроші для того, щоби дорослому дядьку було за що підключити газ, який він не платив?
Я не стала більше нічого говорити. Просто сказала мамі – грошей більше не надішлю, не цікаво мені годувати і напувати дорослого дядечка, обмежуючи при цьому свою дитину і себе, вже вибачте.
На тому й вирішили. Рік мама стоїчно сама тягла цього великовікового хлопчика, тягаючи йому десятками старанно зібрані та законсервовані в банки гриби, огірки та помідори. Шкода дитину, раптом голодний.
І тут знову недавно – бац! -здрастуйте, розпишіться. Родичка пише – слухай, з мамою твоєю зовсім погано, відписалася, що встати не може, сил немає. Ось грішною справою вже я була подумала, що у братика знову проблеми, і мама включила режим маніпуляції.
Але ні. Попросила все того ж знайомого з’їздити до неї, грошей на карту йому переведу, просто щоб у неї гроші були. З’їздив, відписався – так, все дуже сумно. Звозив до спеціалістів, гроші віддав. Але, каже, я як додому її привіз, то твій брат приїхав, і вона заметушилася, пакет їжі йому зібрала, і потайки, думала, що непомітно, грошей йому засунула.
Ось і як із цим боротися? Зовсім не помагати? Ну, немає приводу, чесно, вона завжди була доброю мамою. Особливо мене підкидає від того, що в неї іноді немає на банальні продукти. Переконати її не давати хоча б мої гроші брату? Не слухає.
Ну от просто не знаю вже, що робити.
Вона ніколи не просить допомоги, я про це дізнаюся від родички. Та й не можу не допомогти, мама ж все таки.
Перевезти її до себе не можу. Вона проти, вона прив’язана до своєї квартири (і сина, треба розуміти), та й ніде її поселити, самі з дочкою в орендованому мешкаємо. Винайняти їй окреме житло також не зможу фінансово.
І що робити у такому разі? Як же мені цю ситуацію вирішити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
