fbpx
життєві історії
Я перший внесок за вашу квартиру заплатила, тому маю повне право претендувати на її частину, – сказала я дітям, коли вони нарешті в’їхали після весілля в своє житло. Але чому я маю їм щось дарувати? Та через деякий час зателефонувала сваха, і зажадала зустрічі. Я погодилася. В неділю вони з’явилися в мене вдвох зі сватом

Я перший внесок за вашу квартиру заплатила, тому маю повне право претендувати на її частину, – сказала я дітям, коли вони нарешті в’їхали після весілля в своє житло. Але чому я маю їм щось дарувати? Та через деякий час зателефонувала сваха, і зажадала зустрічі. Я погодилася. В неділю вони з’явилися в мене вдвох зі сватом.

Ми з Валерою звичайнісінька пара. Зустрілися, закохалися, стали на рушничок щастя. Свого житла ми не мали, тому вирішили оформити іпотеку. А навіщо переплачувати чужим людям, якщо можна сплачувати кредит за власну квартиру.

Свекруха пообіцяла допомогти із грошима. Вона продала свою дачу та заплатила початковий внесок. Мій батько у минулому будівельник, він і допоміг чоловікові зробити ремонт. Ми були з Валерою на сьомому небі від щастя, коли переїхали до власного житла.

Але радість від новосілля тривала недовго. Подзвонила свекруха та повідомила, що скоро приїде. Спочатку мене нічого не збентежило. Я подумала, що мати чоловіка вирішила провідати нас, приготувала святкову вечерю, але ні. Вона вирішила пожити разом із нами. Своє рішення пояснила тим, що вона дала грошей на квартиру, а отже, має право на частину житлоплощі.

Сперечатись я не стала, подумала, що нехай поживе поки що, а там видно буде. Дітей у нас нема, одна кімната вільна. Але жити зі свекрухою виявилося не легко. Я працюю на повну зайнятість. Готувати намагаюся вранці, оскільки увечері у мене взагалі не лишається сил. Але коли приходжу додому, зустрічаю порожній холодильник. Пробувала обговорити цю ситуацію зі свекрухою, на що вона почала говорити, що мені для неї тарілки борщу шкода. Ні, не шкода, але мені теж треба чимось харчуватися.

Далі більше. Я стала помічати, що коли мене немає вдома, свекруха чіпає мої особисті речі. Я сказала їй про це, а вона навіть не стала виправдовуватися. Навпаки, звинуватила мене в тому, що в такому одязі я наставляю роги її синові, отже, ми скоро розбіжимося.

На таку її поведінку я не мовчала. Взяла на роботі безкоштовний вихідний, почекала, поки свекруха покине квартиру і викликала слюсаря, щоб він змінив замок. Речі свекрухи я виставила під двері. Після відправила Валері повідомлення, що я його люблю, але він має обрати з ким жити, зі мною чи з мамою.

Чоловік поговорив з матір’ю і пояснив, що любить мене. Закінчилась історія тим, що свекрусі довелося повернутись у свою квартиру. Але мати мого чоловіка нічого не засвоїла. Вона вирішила претендувати на частину нашої квартири. А якщо знадобиться, то вирішити це питання через суд. Валера перестав із нею спілкуватися.

Ми стали батьками  доньки, мої батьки взяли кредит і віддали свекрусі суму, яку вона внесла за нашу квартиру. Більше ми нікому нічого не були винні. А через час свекруха занедужала. Нам зателефонував лікар, він хотів поговорити з кимось із близьких родичів. Але чоловік не захотів розмовляти навіть за таких обставин.

Мені шкода свекруху, по-людськи шкода, але в них із сином справи втручатися я не хочу. Я добре пам’ятаю скільки всього пережила через неї.

А як ви вважаєте, чи справедливо вчинила невістка щодо свекрухи? Чи мала свекруха право вимагати частину квартири у сина з невісткою? Як пояснити її поведінку?

Фото ілюстративне