Я підняла на ложці з борщу невістки дещо дивне. Я не вірила своїм очам. Це була куряча шкірка. Справжня куряча варена шкірочка. Я подивилася на Діану й запитала: — Люба, це що? Вона, не моргнувши оком, відповіла: — Ну, це курочка

Я підняла на ложці з борщу невістки дещо дивне. Я не вірила своїм очам. Це була куряча шкірка. Справжня куряча варена шкірочка. Я подивилася на Діану й запитала:

— Люба, це що?

Вона, не моргнувши оком, відповіла:

— Ну, це курочка.

Кажу:

– Ти поклала у борщ курку? А ти знаєш, дорогенька, що борщ треба варити на м’ясі, а не на курці. Ну, а якщо ти вже поклала у борщ курку, то ніхто не кладе у борщ шкірку. Це просто якесь дно, дорогенька моя, я тобі скажу.

Вона зніяковіла, почала щось мимрити:

— Ну, я думала, так теж можна.

А я дивлюся на неї й думаю: як же мій син це їсть? Що вона взагалі з ним робить?

Я приїхала до них на два тижні. Раніше я ще не бувала в їхній квартирі. Вони почали жити разом рік тому, а тепер розписалися.

Син мене сам запросив у Хмельницький, мовляв, покажемо вам місто, мамо, відпочинете від домашньої рутини. Я залишила чоловіка вдома на господарстві й поїхала.

І що ж я бачу? Здивуванню моєму просто немає меж. Я стала спостерігати, чим годує Діана мого сина. Борщ із курячою шкірочкою — це, я вам скажу, ще не найгірше. Наприклад, одного разу вона приготувала щось, що назвала «супом».

— Мамочко, скуштуйте, — каже.

Я підношу ложку до рота, і в ній – куряча лапка! Так-так, ціла лапка. З кігтями. Я випала в осад.

— Діаночко, що це? — запитую її.

— Курячий бульйон із лапками, мамо. Це дуже корисно, багато колагену!

Колагену, розумієте? Я розгубилася. Як можна годувати чоловіка курячими лапками?

Одного ранку я вирішила перевірити, що вона готує на сніданок. Думаю, мабуть, налисники чи хоча б звичайну яєчню. А вона бере три пачки мівіни, закидає їх у каструлю й варить.

— Це що таке? — питаю.

— Суп з локшиною швидкого приготування. Саші подобається, — відповідає.

Суп! Суп, розумієте? Мівіну вона називає супом!

А ще я бачила, як вона зробила вінегрет лише з маринованих огірків і консервованого горошку. Картоплю та буряк вона не варила, бо, за її словами, «довго і клопітно». От і весь вінегрет.

Я не витримала. Подзвонила свасі. Говорю:

— Маріє Іванівно, ви знаєте, чим ваша донька годує мого сина? Ви вчили її хоч якійсь кулінарії?

— Та вчила, — каже сваха. — Вона вдома нічого такого не робила. А там, мабуть, часу нема.

— Нема часу? Тоді приїжджайте і вчіть свою доньку бути нормальною господинею! Бо інакше я зроблю все, щоб мій Сашко захотів знайти собі іншу дружину.

Сваха замовкла. Видно, не знала, що відповісти. А я ж не жартую.

Тепер я сиджу в їхній квартирі й думаю: як це все виправити? Може, поговорити з сином? Може, почати вчити Діану самій? Але чи вона захоче вчитися? Чи, може, й справді натякнути Сашкові, що можна знайти когось іншого? Що робити?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page