fbpx

Я пішла за серветками в кімнату, як бачу, моя свекруха зі своєю подружкою по Вайберу спілкується. “Женю, щоб ти розуміла, це ми ту квартиру дітям допомогли купити. Ось, глянь, які штори дизайнерські. А меблі диви які – дубові! Якби ж мої свати хоч трішки допомогли, то вже б нам легше було, але ці тільки наїстися приїжджають”. Мені так прикро стало. Ви знаєте, хочеться віддати цій сім’ї цих вісімдесят тисяч і забути

Так вийшло, що коли десять років тому ми з чоловіком брали квартиру в іпотеку, мої свекри додали нам до зібраної суми вісімдесят тисяч гривень.

Ми якраз перед 24 закрили цю іпотеку, дякувати Богу. Та незважаючи на довгі десять років свекруха своєї “доброти ” не забула і при кожній можливості нам, а особливо мені на зло, це нагадує.

Ми рік часу з Євгеном після весілля жили на орендованій квартирі. А коли я дізналась що чекаю дитину, то вирішили брати щось на цю суму, яку ми мали зібрану.

Свекруха зі свекром коли до нас приїхали, то тримали голови так високо, а коли простягали сину конверт з грошима, то все виглядало, наче це сповільнена дія.

Всі мали це бачити, а особливо мої батьки, які також в той час були в нас в гостях, що ті роблять таку “благочинність”.

Мої батьки все життя важко працювали, але незважаючи ні на що, ніколи не мали тих грошей. Але найголовніше вони для нас з сестрою зробили: ми закінчили вузи, про які кожна мріяла, а це найголовніше.

Коли ми надумали розписатися, то батьки мої хотіли брати кредит, але ми відмовились від святкування.

Моя бабуся, мама мами, сильно занедужала в той час і мама всю себе тоді присвятила їй. Було не до весілля, хоча свекруха часто бурчала, що дочці вони весілля і зробили, і сина не хочуть образити.

Але ми з Євгеном вирішили, що просто розпишемося і все.

І ось вже з тієї іпотеки минуло довгий десять років. Після свекор зі свекрухою нам і гривнею не допомогли, хоча прекрасно знали, що нам важко і ми економили кожну копійчину, щоб закрити іпотеку якнайшвидше.

А на вихідних у сина був день народження. Були і мої батьки і батьки Євгена.

Я подавала на стіл і пішла за серветками в кімнату, як бачу, моя свекруха зі своєю подружкою по Вайберу спілкується.

“Женю, щоб ти розуміла, це ми ту квартиру дітям допомогли купити. Ось, глянь, які штори дизайнерські. А меблі диви які – дубові! Якби ж мої свати хоч трішки допомогли, то вже б нам легше було, але ці тільки наїстися приїжджають”.

Мені так прикро стало. Ви знаєте, хочеться віддати цій сім’ї цих вісімдесят тисяч і забути. Але розумію, що це не станеться, бо як-не-як, а це батьки мого чоловіка і я не хочу бути причиною роздору між рідними людьми.

Я бачу як незручно моїм батькам, коли свекруха вихваляється, але вдіяти нічого не можу. Євген каже, що мама має право так говорити, бо та справді дала гроші нам, на відміну моїх…

Навіть не знаю, скільки має минути часу, щоб вона нарешті це нам перестала витикати…

Що робити? Як далі жити? Ніби й квартира своя, а спокою – нема!

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page