fbpx
життєві історії
Я після роботи зайшла в супермаркет. Вже декілька тижнів за мною “ходив” червоний борщ, тому потрібно було докупити деякі продукти. Я вже була на касі, як згадала, що забула про сметану, тому затримавши чергу, вирішила швиденько за нею збігати. Та чоловік позаду виявився без настрою. Коли я вже була на вулиці, хтось взяв мене за плече, я повернулася, і не повірила своїм очам

Я після роботи зайшла в супермаркет. Вже декілька тижнів за мною “ходив” червоний борщ, тому потрібно було докупити деякі продукти. Я вже була на касі, як згадала, що забула про сметану, тому затримавши чергу, вирішила швиденько за нею збігати. Та чоловік позаду виявився без настрою. Коли я вже була на вулиці, хтось взяв мене за плече, я повернулася, і не повірила своїм очам.

Мені виповнилося 56 років. Але я жодного разу не була заміжня. Я не засиділася у старих дівах. Та не зважаючи ні на що, у мене є донечка Улянка. Вона вже доросла, здобула чудову освіту. Нещодавно Уляна вийшла заміж. Зараз працює в солідній компанії. Проте, чоловіка поряд зі мною досі не було. Батька моя Улянка не знає і ніколи не бачила. Де він зараз, я не знаю.

Це була моя перша закоханість. Мігель приїхав до України з Португалії за програмою обміну студентами. Він працював викладачем. Познайомились із ним абсолютно випадково на спільному заході для студентів інституту іноземних мов.

У ті часи студенти були більш товариськими. Ми швидко знайомилися і легко знаходили спільну мову.

Я раділа, що зустрічаюся з португальцем. Мені досі подобається Португалія. Їздили туди із дочкою.

Не хочу розповідати про подробиці нашого роману. Він був нетривалим. Ми любили гуляти вечірнім містом за ручку. Продовження відносин було стрімким, спонтанним та буденним. Про цікавий стан я дізналася, коли мій португальський друг покинув Україну.

Тоді мені допомогла мама і пояснила, що так буває – виховаємо. Мій тато був дуже радий появі онучки.

Завжди знала, що в мене добрі батьки, але тоді зрозуміла, що вони в мене найкращі. Їх давно вже немає на цьому світі, але я досі відчуваю їхню підтримку та турботу.

Втім, це події минулого. Повернемося до сьогодення. Я читала безліч схожих історій і зустрічала ще більшу кількість порад для тих, хто опинився у подібній ситуації.

П’ять місяців тому я зустріла чоловіка. Цікаво, що наше знайомство відбулося доволі дивно: Ярослав стояв у черзі за мною. Вже на касі, пробивши майже всі продукти, я згадала, що хотіла купити сметану. Затримала касира на мить, щоб захопити продукт. А чоловіка за мною це так засмутило, здавалося, що він – лусне!

Я не схотіла конфліктувати. Забрала свої покупки та вийшла. Але тут мене хтось наздогнав, а коли я обернулася, то побачила цього чоловіка усміхненим і з коробочкою цукерок у руках, і – сметаною.

Наздогнав мене, зупинив і почав вибачатися за свою поведінку. Пояснив, що втомився на роботі та не хотів чекати. Тож ми з Ярославом і познайомилися.

З’ясувалося, що живемо по сусідству. Ярослав розлучений, живе один. Діти в нього дорослі та самостійні. Він працює програмістом в якійсь компанії.

Ярослав виявився дуже розумною, інтелігентною та гідною людиною. Ще через пів року він наважився попросити мене вийти за нього та жити разом.

Я прийняла його пропозицію. Сама не розумію, навіщо. Напевно, хочеться все ж таки побути дружиною. Нажилась я вже одна. У доньки вже своя сім’я та своє життя. Чекаю, коли з’являться онуки.

А може, просто хочеться відчути себе все ще молодою.

Однак після того, як ми офіційно подали заяву і почали жити разом, з’явилася якась незрозуміла мені напруга.

Майже все життя я прожила одна. Я настільки звикла, що виявилось непросто перебудувати свої звички.

До речі, Ярослав виявляється хропе ночами, а мені це не дає виспатися. Це для мене все не просто. У мене і так сон дуже чуйний. Люблю відпочивати у повній тиші, а тут хропіння на всю квартиру.

Я звикла до ідеального порядку, щоби всі речі лежали на своїх місцях. А він не звик навіть взуття ставити одразу до шафи.

Збоку це може здатися занудством. Тільки моє життя налагоджене і встоялося.

Щоранку я п’ю каву і читаю новини у тиші. Тепер мені потрібно читати новини і для нього, а потім ще й обговорювати те, що сталося. Я втрачаю особистий простір і почуваюся некомфортно.

Мені неприємно, що Ярослав ходить по будинку в розтягнутих спортивних штанях і в футболці з дірками, але на роботу вбирається як модель.

Може потрібен час, і я зможу звикнути? Перестану звертати увагу на брудні шкарпетки на килимі або на нудні повчання і поради. Але що як не звикну?

Звичайно, я не втрачу нічого, адже ми укладаємо шлюбний контракт. Кожен із нас залишиться при своєму майні.

Чи варто витрачати на ці стосунки час? Холостяцьке життя стало для мене звичним і нормальним. А чоловіка для підтримки власного здоров’я і так можна знайти. Чи варто ризикувати своїм комфортом?

Переживаю. Моя дочка радить спробувати, раптом все буде гаразд. Але мені не хочеться лаятися з людиною, висловлювати своє невдоволення та претензії, якщо не зможемо жити разом.

Впевнена, що знайдуться жінки, які мріють про такого чоловіка. Але мені не дають спокою сумніви.

Мабуть, я не така як інші.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!