fbpx

Я після зустрічі з Оксаною прийшла додому сама не своя, а ввечері зателефонував Василь, просив пробачити невістку. – Мам, ну ти повинна її зрозуміти, Оксана ж при надії, зміна настрою і тому подібне. Скоро все це закінчиться, і буде, як колись. – Так, цікавий стан закінчиться, але її “шкідлива” натура нікуди не подінеться. В термін невістка привела на світ синочка, і почалось ще гірше

Характер у Оксани ще той, і я не буду їй терпіти. Не в тому віці вже.

Я після зустрічі з Оксаною прийшла додому сама не своя, а ввечері зателефонував Василь, просив пробачити невістку. – Мам, ну ти повинна її зрозуміти, Оксана ж при надії, зміна настрою і тому подібне. Скоро все це закінчиться, і буде, як колись. – Так, цікавий стан закінчиться, але її “шкідлива” натура нікуди не подінеться. В термін невістка привела на світ синочка, і почалось ще гірше.

Василь зателефонував. О третій годині ночі. У нього дружина при надії. Захотілося їй мої парфуми понюхати. Назву запитав. Я сказала. Вони поїхали в магазин.

Вранці знову зателефонував. Знайшли, але не купили. Дорого. Зате Оксана в магазині цих духів нанюхалася всмак.

На наступний день знову дзвінок. Оксані соромно постійно ходити в магазин, нічого не купуючи. Попросив “подарувати” мій парфум невістці.

Парфуми – подарунок. На роботі колектив скинувся на мій ювілей. Аромат стійкий, терпкий. Витрата мінімальна – за півтора року пішла половина флакончика.

Син приїхав. Я ледве розтулила руку, щоб віддати улюблену річ. Шкода. Сама собі такі ніколи не придбаю – не по кишені. Сказав дякую і поїхав. А я все одно винною залишилася. Дізналася я про це не відразу. Через тиждень.

По дорозі додому з роботи зустріла Оксану. Вона пройшла повз, задерши носа. Я обернулася, наздогнала. Ще раз привіталася.

Вона почала вигукувати. Що вона бачила у мене повний флакон. Що я не могла так швидко його витратити. Що я спеціально десь напшикала, щоб їй менше віддати. Про онука не подумала, погана така. Погана… Як язик тільки повернувся?

Втративши дар мови, стояла і не знала, що відповісти. Вона пішла.

Увечері зателефонував Василь. Оксана похвалилася тим, що поставила мене на місце. Він просив вибачення. Сказав, що треба потерпіти. Що цікавий стан скоро закінчиться.

Так. Він правий. Цікавий стан закінчився. А ось характер і нутро нікуди не поділися.

Народження дитини Оксана сприйняла як індульгенцію. Як щит від усього на світі. Тепер у всіх її діях є благородне прикриття. “Я не для себе стараюся!”

Настав момент, коли повітря орендованої квартири здалося їй невідповідним для дитини. У своїй легше дихати буде, так?

Вона вже промацує грунт. Оксана почала з’ясовувати історію моєї квартири. Чи не спадок від чоловіка? Стало прикро. Засмутилася. Любляча бабуся могла б… допомогти, поступитися, віддати. Могла б поїхати. Могла б провалитися крізь землю.

Так, могла б, але не для Оксани. Заради онука! Могла б… Якщо любляча.

Я так чекала онука. А народився не внук. І не дитина. На світ з’явився засіб для маніпуляцій. Зручний інструмент.

Як можна любити інструмент? Я не можу. Я “погана” бабуся.

Як би ви вчинили в моїй ситуації?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page