fbpx
життєві історії
Я пів року тому вийшла на заслужений відпочинок. Пенсіонеркою називати себе якось не дуже приємно. Але саме зміст цього слова мене цілком влаштовує. Я дуже рада вільному часу, який у мене з’явився. Та бажання у моїх дітей зовсім інші, їм потрібна служниця! На мою відмову Олеся відреагувала дуже дивно. Пропоную влаштувати онуків у гарний приватний дитячий садок, бо державні зараз нормально не працюють

Я пів року тому вийшла на заслужений відпочинок. Пенсіонеркою називати себе якось не дуже приємно. Але саме зміст цього слова мене цілком влаштовує. Я дуже рада вільному часу, який у мене з’явився. Я думала, що тепер я матиму можливість зайнятися тим, на що мені завжди не вистачало часу.

Перший місяць пролетів зовсім непомітно. Я ще рано вставала за звичкою, тому часу було достатньо. Я почала займатися улюбленим хобі – в’язанням та шиттям. Для мене це просто втіха після трудової багаторічної діяльності! Я можу цілий день просидіти за цими заняттями та не помітити, як він минув і за вікном вже сутінки.

І ось через місяць моя дочка вирішила, що мені нудно сидіти просто так, і почала розмови з приводу моєї участі у вихованні онуків. А точніше вона хоче, щоб я з ними сиділа цілими днями, поки вона займатиметься своїми питаннями і справами. Мене це не влаштовує, у мене зовсім інші плани на свій вільний час!

Дітям Олесі два та три роки. Вік найцікавіший. За ними потрібний постійний нагляд. буквально щохвилинний. Їм зараз все цікаво, вони бігають і всюди все відкривають, витягують і розкидають. Мені буде важко бігати за ними цілими днями. Та й плани у мене свої.

На мою відмову дочка відреагувала дуже дивно. Почала говорити, що я насамперед бабуся, а потім уже пенсіонерка зі своїми бажаннями.

Я абсолютно не погоджуюся з такими твердженнями. Я давно пропонувала влаштувати онуків у гарний приватний дитячий садок, бо державні зараз нормально не працюють. Але і дочка, і зять були категорично проти цього. Я наполягати не стала, хай самі вирішують, що робити зі своїми дітьми. Вони батьки і це їхні питання.

Тепер виходить, що я маю облишити всі свої плани і повністю поринути у доглядання онуків. Я не відмовляюся зовсім від проведення часу з ними. Але на весь день і щодня я не погоджуюся.

Потроху я почала брати замовлення з шиття. Клієнтки дуже задоволені моєю роботою. Мені приємно створювати щось нове та ексклюзивне. Коли я бачу радість в очах замовників від моєї роботи, мені це надає ще більше сил, натхнення й впевненості у завтрашньому дні.

Значить, я ще знадоблюсь у цьому світі, і не тільки як бабуся. З онуками я проводжу вихідні. Вони приїжджають до мене на два дні, а в батьків є можливість побути вдвох і наодинці. У цей час ми з ними багато гуляємо, ходимо на різні розважальні заходи. І онукам добре, і я душею відпочиваю.

Дочка не припиняє робити мені зауваження щодо моєї відмови. Вона все ніяк не може погодитися, що я не хочу сидіти з онуками щоденно. Олеся наводить мені як приклад мою сусідку Тетяну, яка цілими днями порається з онуками, а її дочка в цей час, ходить і розважається.

Але моя дочка не враховує одного: сусідка все життя просиділа вдома і нічого не вміє робити, крім того, як вести домашнє господарство. Вона просто не може себе нічим іншим зайняти. Ось і займається онуками. В мене зовсім інша історія.

Зрештою, у онуків є батьки, які й мають ними займатися. Чому цим вихованням маю займатися я? Щоб потім слухати закиди, що не так виховала? Я права? Чи у вас інша думка?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.