fbpx
життєві історії
Я планувала поїхати з дітьми на Різдво до рідного брата мого чоловіка. В мене з ними стосунки добрі завжди були. Живуть вони в Карпатах, і там в цей святковий час надзвичайна атмосфера. Та тільки свекруха як про це дізналася, то одразу ж стала мене відмовляти. А згодом я дізналася причини її обурення

Я планувала поїхати з дітьми на Різдво до рідного брата мого чоловіка. В мене з ними стосунки добрі завжди були. Живуть вони в Карпатах, і там в цей святковий час надзвичайна атмосфера. Та тільки свекруха як про це дізналася, то одразу ж стала мене відмовляти. А згодом я дізналася причини її обурення

Мій Андрій з першого дня війни пішов на захист України. Спершу був поблизу Києва, а згодом його направили на схід України. В червні нам зателефонували, і повідомили звістку, від якої захололо серце.

Мій чоловік – герой України, тримає над Україною небо…

В нас був міцний шлюб, діти, щастя та кохання, та все зруйнувала війна.

Батьки Андрія дуже добре ставилася до мене та своїх онуків.

Та, на жаль, на даний час у мене залишилися лише діти. Але сліз більше нема.

– Ми більше не в змозі вам допомагати! – повідомила перед самим новим роком мені по телефону свекруха.

– Та я і не потребую вашої допомоги!, – тихо відповіла я Аллі Василівні.

Тоді я не розуміла що й до чого.

Я планувала поїхати з дітьми на Різдво до рідного брата мого чоловіка. Орест сильно схожий на мого Андрія. І в мене з ними стосунки добрі завжди були. Живуть вони в Карпатах, і там в цей святковий час надзвичайна атмосфера. Та тільки свекруха як про це дізналася, так одразу сказала мені, що не треба туди їхати, що у сина її своя родина та життя. Але ж я ні на що не претендую. Просто хотіла щоб діти на канікулах трішки розвіялись від життя у великому місті.

Був випадок нещодавно, коли Алла Василівна сиділа і чаювала зі своєю подругою на кухні, і я випадково почула їх розмову.

– Мене дуже дратує, що вона живе, ходить, їсть. А мого сина більше немає в живих!

– Та так не можна ж говорити, вона тобі онуків подарувала. Остапчик он як схожий на твого сина, пряма копія!

– Та навіщо мені вона потрібна! Чому вона тоді його відпустила. Треба було все що завгодно зробити, лиш би той не йшов на цю війну. Та тільки зараз мій син десь на небесах, а вона ходить по цій землі! — почала обурюватися на всю квартиру свекруха.

– А що змінилося б, якби і її на цьому світі не було?

– Синові б моєму не самотньо було в тому світі. Я не можу дивитися, як вона живе і ходить. З онуками я впоралася б і сама.

Після почутого я отетеріла. Оговтавшись я пішла до кімнати за дітьми і почала збирати речі.

А я ще до неї як до рідної матері ставилася…

Як чоловіка не стало, так одразу я стала з дітьми нікому не потрібна.

Після я почала займатися питаннями квартири, хотіла її на себе оформити, але дізналася, що батьки чоловіка теж її спадкоємці, і їм потрібно було від квартири відмовитися. При цьому вони навіть копійки в неї не вклали, та тільки Алла Василівна одразу почала вигукувати:

– Я поки що не відмовлятимуся від квартири. До того часу поки діти повнолітніми не стануть. А то ще вийдеш заміж за якогось чоловіка і він тебе оббере до нитки. Я за онуків хвилююся!

Я тоді не могла повірити своїм вухам. Яке весілля, які чоловіки. Я лише недавно чоловіка втратила. Але поступатися цій жінці я не маю наміру. Нехай знає, що я за своє горою стану.

Вийшло так, що як тільки мого Андрія не стало, я також з дітьми стала не потрібна його батькам.

Надіюсь мій чоловік з небес не бачить цього чуда, який чинить його мама…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page