Моя подруга розлучилася зі своїм чоловіком, а я почала з ним зустрічатися. Ліля через це перестала зі мною спілкуватися.
У мене з’явилася кохана людина, але я втратила подругу. Ні, я не забрала у Лілі чоловіка, я б ніколи цього не зробила!
Я просто ладнала з її колишнім протягом усього їхнього шлюбу, а після їхнього розлучення наша дружба переросла в кохання абсолютно не заплановано.
Я й не думала, що цей вчинок так засмутить Лілю. Вона пішла від чоловіка після двадцяти років шлюбу, роками не була щаслива з ним і нарешті покохала іншого. Але я щаслива з ним. Хіба я щось зробила не так?
Ліля і Михайло були разом більше двадцяти років, у них є двоє синів, вони вже дорослі і живуть з батьком. Ліля покинула їх два роки тому, орендувала квартиру з новим чоловіком і, каже, нарешті щаслива.
Я бажаю їй удачі, і не розумію, чому вона не хоче її побажати і мені. Адже вона сама залишила чоловіка!
Роками вона розповідала мені, як незадоволена своїм шлюбом, кажучи, що чоловік живе своїм життям, дбаючи лише про себе, свою роботу, кар’єру та інтереси. У них нібито вже не було нічого спільного, за її словами, вони жили, як сусіди.
Просто вони зовсім не любили один одного і в останні роки шлюбу вони терпіти один одного не могли. Тим не менше ми їздили з ними та компанією друзів у спільні поїздки та проводили разом свята.
Ми були знайомі завдяки синам, вони з першого класу разом ходили в школу. Я завжди ладнала з Михайлом, але іскри між нами не летіли.
Я просто вважала його “хорошим чоловіком” – надійним, уважним, він піклувався про сім’ю, був добрим до дітей і Лілі, але він був більш замкнутим, мовчазним і поглиненим роботою.
Коли ми говорили про негаразди моєї подруги перед розлученням, я розуміла, що її хвилює, але в той же час я кілька разів сказала їй, що це її життя і її рішення.
Мій колишній чоловік був далеко не такий, як Михайло. Я з ним нажила таке, що не хочеться й згадувати. Ліля прекрасно знала мого колишнього.
Я розлучилася п’ять років тому, я взагалі не хочу про це згадувати. Ліля, як і Михайло, тоді були моєю підтримкою.
Михайло навіть дзвонив мені двічі і запропонував фінансову допомогу, якщо вона знадобиться, а також друга-адвоката. Зрештою, нічого з цього мені не знадобилося.
Потім, коли Ліля і Михайло розлучалися, він зв’язався зі мною. Він запитав мене, чи я ще маю гарні стосунки з його колишньою дружиною, він не хотів її втрачати. Я з нею розмовляла. Але сенсу не було – я знала, Ліля назад не відступить.
Відтоді ми підтримували зв’язок. Ми писали один одному кілька разів на тиждень і зідзвонювались при потребі. Раз на місяць ходили разом гуляти. Це були приємні моменти.
Особливо під час “корони” ми дуже підтримували одне одного. Нам було і лячно, і самотньо, ця ситуація сильно порушила наш бізнес, був важкий час. Але водночас це був час, який надзвичайно зблизив нас.
Минув рік після розлучення, і я почала спілкуватися з Михайлом набагато більше, ніж зі своєю подругою. Ліля була закохана, переживала новий медовий місяць і не мала часу на старих друзів.
Вона перестала не тільки зустрічатись зі мною, а й перестала виходити на зв’язок. Я частково розумію, вона не хотіла йти на вихідні зі своїм новим партнером і колишнім чоловіком.
І вона також дізналася, і я не приховувала цього від своєї подруги, що ми з Михайлом разом.
Тоді я почула: “Ти що надумала, Маруся! Ти не можеш бути щаслива з моїм колишнім, і ти це добре знаєш. І, до речі, ти мене з ним обговорюєш? Якою поганою дружиною я була?”
Це було неприємно чути. Ліля ніколи не називала мене “Марусею”, я завжди для неї була Марічкою.
Після тієї розмови у нас було ще кілька подібних розмов і обмінів повідомленнями. Останнє повідомлення засіло мені в голову.
Це вже був в той час, коли всі вже сприймали нас з Михайлом як пару.
Моя подруга написала мені, що вона розриває всі зв’язки зі мною, що вона не очікувала, що я поводитимусь так безглуздо, і що вона сподівається, що я не буду ніяким чином заважати їй у вихованні їх з Михайлом хлопців.
Дивна, на мій погляд, людина.
А що ви скажете? Я справді не гарно вчинила по відношенні до подруги?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua