fbpx

Я почула цю розмову зовсім випадково, коли на кухні готувала чай з десертом. Ну скажіть мені, хіба чоловіку, який прийшов у відпустку всього на тиждень з війни, треба було слухати ці “бредні” від рідної мами?

Я почула цю розмову зовсім випадково, коли на кухні готувала чай з десертом. Ну скажіть мені, хіба чоловіку, який прийшов у відпустку всього на тиждень з війни, треба було слухати ці “бредні” від рідної мами?

Моя свекруха мене сильно обурила. Раніше все було дуже гарно. Ми зідзвонювались з Ларисою Петрівною кожного дня, розмовляли по годині, а то й більше. Вона сама часто мені телефонувала. Я в гості до неї спокійно приходила, якщо щось радилася. Вона намагалася завжди до війни помирити нас із чоловіком. А потім все змінилося кардинально.

Мій чоловік з початку повномасштабного вторгнення пішов захищати батьківщину.

Ми обоє хвилювалися за Андрія. Все було якось злагоджено. Ми разом ходили в церкву, потім йшли або ж до мене, або ж до неї на вареники чи борщ зі салом. Словом, були один для одної підтримкою.

Все було добре, поки Андрія на тиждень не відпустили у відпустку, чи як воно там називається. Вже на другий день, після того, як Андрій відпочив, від’ївся домашньої їжі, Лариса Петрівна прийшла і сказала: “Ти там з нею акуратніше. Ну, я тобі потім розповім, після Перемоги. Вона все це не заради тебе робить. Про це теж потім розповім”. Я почула цю розмову зовсім випадково, коли на кухні готувала чай з десертом.

Я засмутилася. Але виду не подала. Не хотіла Андрія засмучувати.

Через тиждень ми з коханим попрощалися, і він поїхав до своїх побратимів.

А з Ларисою Петрівною у нас склались такі стосунки, ніби ми геть чужі люди. Вона навіть не зателефонує, хоча знає, що я сильно хвилююсь за Андрія, не підтримає добрим словом.

Я не розумію, як і з якого це дива вона таке сказала Андрію.

Нещодавно ми спілкувалися, і я хотіла зачепити цю тему, але вона дуже вправно “зіскочила”. Я не стала наголошувати, що все чула. Навіть не знаю чому, мабуть, характер такий.

Днями вдалось поговорити з Андрієм по телефону і перше що він сказав, було: “А ти чого з мамою посварилася?”.

Мені так незручно стало. Це ж вона мабуть телефонує йому, і все розказує. Ну скажіть мені, йому, в цій важкій ситуації це потрібно?

Тепер чекаю нашу Перемогу і свого захисника. А що мені ще залишається робити?

Дуже хочу вірити, що Лариса Петрівна не зіпсує нам життя, своїми “бреднями” про мене.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page