Я почувалася занадто старою і занадто втомленою, щоб мати ще одну дитину. І я так боялася, що можу народити кволе маля. В голові все частіше крутились погані думки. Що мені робити? Мені 43 роки. Що скажуть діти та друзі?
Я сиділа у своєму кріслі і спостерігала за новинами, сердито слухаючи інформацію про наступні скандали. Я з тривогою подивилася на Карину, яка гортала якийсь журнал, і думала, яке життя на неї чекає, як вона впорається. Адже вона така чутлива і недосвідчена. Їй щойно виповнилося 1з років і вона невблаганно вступає у цікавий вік.
Життя нашої родини, здавалося, стабілізувалось. Ми з чоловіком працювали, будували новий дім. Діти ходили до школи, і, крім незначних фінансових проблем, у нас не було причин скаржитися. І раптом грім серед блакитного неба: “Я вагітна”.
Я відчувала неймовірну тривогу. Що я зараз робитиму? Мені 43 роки. Що скажуть діти та друзі? Я лаяла саму себе, свого чоловіка і весь білий світ.
– Буде якось, – намагався мене втішити Ярослав, вічний оптиміст.
Так! Але мені доведеться змінити все своє життя.
Я вирішила поговорити зі своєю подругою. Я завжди дослухалась до її думки, і крім того, я знала, що завдяки своїй професії (вона акушерка, вона знає багатьох лікарів. Вона могла б мені допомогти… Ми
домовились у кафе. Я прийшла трохи раніше, думала що точно скажу, але нічого з цього не вийшло. Коли вона сіла за стіл, я не могла вимовити жодного слова. Нарешті, потягуючи сльози, я запнулася:
– У мене буде дитина, рятуй мене!
– Це все? Я подумала, що хтось хворий, – сказала вона, заспокоюючи мене за руку, – стільки сімей, які мають більше трьох дітей і здатні впоратися, – додала вона.
– Ти пам’ятаєш, скільки мені років, скільки Ярославу і скільки дітям? – Я запитала подругу.
– Яке відношення це має до цього? Ви здорові, підтягнуті, можете з цим впоратися. Наскільки я знаю твого чоловіка, я впевнена, що він буде щасливий.
– Він у захваті. Він не сумнівається і не враховує, що дитина може народитись не здоровою. А наш новий будинок? – Я висуваю додаткові аргументи – Діти такі щасливі, що нарешті у кожного з’явиться своя кімната.
– Звичайно, ти зробиш те, що вважаєш найкращим для себе та своєї родини, – серйозно сказала подруга.
– Слухай, ти когось порекомендуєш? Є хтось… хороший лікар…
Без жодного слова Христина дістала свій блокнот, написала номер і передала мені. Я поклала його в гаманець. І подумала: можливо, завтра зателефоную.
Я прийшла додому з розгубленістю в голові. Вночі я хотіла ще раз поговорити з Ярославом. Але все вийшло інакше. Увечері, коли ми вечеряли, Ярослав несподівано випалив: – Слухайте, діти, ми хочемо вам щось сказати. Мама чекає дитину, і тому останнім часом вона трохи нервує. Вона боялася, як ви це сприймете. – Я навіть не встигла відкрити рота, просто затихла. – Мамо, що ти хвилюєшся? Я допоможу тобі, за умови, що ти народиш мені братика, говорив наш 15-річний син. – А я хочу сестру! – вигукнула 13-річна Карина.
– Брат!
– Сестра!
Діти кричали. Чоловік дивився на мене, а з очей текли сльози щастя. Тож мені ця записка не потрібна…
Іванка народилася в січні (на самого Івана). Вона була такою крихітною. Вона відразу всіх підкорила! Сьогодні, дивлячись на неї, я переконуюсь, що рішення, яке я прийняла тоді, було правильним, хоча я так боялася…
Раптом голос Іванки вирвав мене з думок: – Про що ти думаєш, мамо? О, якби ти, моя кохана, знала…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – euroimmun
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
