У мене такс ситуація в родині дочки складається, яку напевно всі осудять. Чи ні?
Я й не знаю, як моя красива, цілеспрямована дочка Ніна покохала цього Вадима, двох дітей народила йому.
Він же від початку нічого не вмів і сидів на її шиї! Роботи міняв постійно, все хотів таку, аби нічого не, але гроші отримувати. А де ж таку взяти?
Ніна моя здійснила свою мрію – салон краси відкрила, а Вадик їй хіба ото з дітьми допомагав в якості няні.
Квартира теж Ніни, я їй на перший внесок допомогла, а вона потім всю решту сама виплатила і на себе оформила.
З Вадимом у них шлюбний контракт, згідно з яким він на житло і салон і машину в разі розірвання шлюбу не претендує. Тобто ні на що з того, що придбала Ніна за свої гроші.
Вдома своїм руками він теж нічого робити не вміє – до всього Ніна майстрів викликає, хоч пральну машину подивитися, хоч кран полагодити.
Вже під час вторгнення Вадим нарешті здійсни свою мрію – виїхав працювати за кордон далекобійником, Ніна йому дуже посприяла, адже саме вона знайшла там знайомих медиків, які надали йому «запрошення на лікування».
В Європі зять вже рік, гроші тільки іноді Ніні й дітям висилає, каже, ще не платять йому багато, самому не вистачає.
Ніна з дітьми їздила до нього весною на день народження, так вона й квитки за свої кошти брала, і там проживання і дозвілля всій своїй родині забезпечила. Сама мені сказала, що з нього ще нічого не візьмеш, тільки оформляється, ще нічого толком не отримує.
Тому ви моє ставлення до зятя розумієте. Але дочка його за щось кохає, це її вибір, що я можу вдіяти?
Але місяців три тому у Ніни з’явився чоловік, і я цьому дуже рада. Я не знаю, як там у них складеться в майбутньому, але зараз моя дочка щаслива.
Вони всюди разом, він знайшов легко підхід до дітей. Витрачає на них гроші, підтримує Ніну у всьому, допомагає.
Дочка сама сказала мені що вперше в житті відчула себе жінкою, якій є на кого спертися. І так, я її не осуджую, хоч той чоловік теж одружений, його родина вже півтора року закордоном. Це життя. Людині погано самій.
Але недавно під час посиденьок я поділилася нашим з дочкою секретом з кумою, але Ліда, мене знаєте, осудила. І Ніну мою.
А я так думаю: хотів би зять бути з родиною – не сидів би за кордоном, а повернувся би додому й тут роботу шукав або Україну йшов захищати.
А їй з двома дітьми не легко все самій тягти, от і почала зустрічатися з хорошим чоловіком, у якого родина далеко. Я радію за Ніну, а там життя само все скорегує – можливо розстануться тихо, а може й разом будуть, всяке буває.
Всім благ і миру!
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило