fbpx

Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати покупка нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого та заклеєного обгорткою від шоколаду. Поки ми говорили, в уяві я білила стелю та міняла шпалери. Мені хотілося вимити вікна, обсижені мухами, повикидати палиці та картонки, що стирчать з-під дивана, битий горщик для квітів, обв’язаний панчохою. Понад двадцять років вона збирала гроші, щоб купити дачу. Вона одна виховувала двох дочок. Дівчата жили на одних кашах, і старша з них розповідала мені

У дитинстві вдома в однокласниці ми часто стрибали на дивані, доки не бачили дорослі. Нас дуже радували пружини, що місцями зовсім близько підходили до поверхні; захоплював пил, який клубами летів з дивана від наших стрибків.

Коли через двадцять років я зайшла до своєї подруги дитинства, то побачила в кутку той самий диван, на якому ми колись стрибали. Він не дуже змінився, наскільки я могла пам’ятати, але тепер я була вражена злиднями та убогістю обстановки.

Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати покупка нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого та заклеєного обгорткою від шоколаду. Поки ми говорили, в уяві я білила стелю та міняла шпалери. Мені хотілося вимити вікна, обсижені мухами, повикидати палиці та картонки, що стирчать з-під дивана, битий горщик для квітів, обв’язаний панчохою.

“А що, як погано з грошима?” – подумала я.

Але розум чинив опір і пропонував мені купити хоча б недорогу клейку плівку під колір дерева і обклеїти нею стіл. Куди б я не подивилася, мій погляд натикався на якусь поломку, бруд, плями та сміття. Розум раптом сказав мені: «Як ти думаєш, чому поруч зі злиднями завжди бруд?»

Я вам тепер – таке ж запитання. Навіть якщо замінити слово “завжди” на “практично завжди” або “частенько”, то легше від цього не робиться. Бруд – це прояв не безгрошів’я, а менталітету. Вдумайтесь: бруд – це вияв відповідного менталітету. А оскільки бруд і злидні – сусіди, то й злидні – це своєрідний менталітет. Так, злидні перебувають у немитій голові.

У школі у мене була чудова вчителька з літератури – Тамара Григорівна, неабиякого розуму, дуже прониклива жінка. Вона якось промовила фразу, яку я запам’ятала на все життя. Хтось запитав її, що означає міщанство, і вона відповіла: «Міщанство означає пити зі старого облізлого горнятка, коли новий у серванті стоїть». Так заведено у багатьох наших родинах і оселях: на чорний день гроші відкладені, на білий день чашка нова в серванті стоїть, тільки білий день настає рідко, а чорними заповнюється все життя. Хто живе очікуванням майбутнього, тому воно ніколи не настає.

І тоді я зрозуміла це: соромно бути жебраком; соромно бути брудним. Соромно мати в голові розруху, яка неминуче відображається і на оселі, і на менталітеті дітей.

Знаю одну жінку, яка понад двадцять років збирала гроші, щоб купити дачу. Вона одна виховувала двох дочок. Дівчата жили на одних кашах, і старша з них розповідала мені, як їй було соромно виходити у двір у старих вельветових штанах із залатаними колінами. Дівчинка росла, і щороку чарівним чином росли її штани. Сантиметр за сантиметром розгорталася підгорнута знизу тканина. Вона була не такою вилинявою, як решта штанини, і це видавало хитрощі. Мабуть, звідси пішов вираз: “Голь на вигадки хитра”.

Не варто розповідати, що система у державі не дозволяє достатньо заробляти. Я не на систему наговорюю, а на брудну свідомість.

На одні й ті самі гроші можна виглядати гідно чи злиденно. Коли мати, нарешті, купила дачу, обидві дочки, що підросли, не мали до цієї дачі ні найменшого інтересу, але нескінченно дорікали мамі в тому, що вона не навчила їх, що значить бути жінкою. У дівчат сформувався комплекс попелюшки. Вони, що звикли бачити протерті крісла та старий посуд, облізлі рушники та пальто семирічної давності, згодом, ставши дорослими, не вміли витрачати на себе гроші. Щоразу, коли вони щось купували, у них псувався настрій: вони ніби почувалися не достойними нових добрих речей.

Це, друзі мої, називається двома словами: генетична бідність. Вона вже у свідомості, у клітинах.

Діти, які бачать облізлі кути, підсвідомо програмуються на бідність. Вже підлітковому віці вони починають усвідомлювати її тяжкість. Ви могли б заперечити мені, що нелюбов до бідності стимулює деяких людей розвиватися та заробляти гроші, але я вам відповім, що куди більша кількість людей ламається під непосильним тягарем бідності. У слів «біда» та «бідність» один корінь. Гоніть геть від себе лихо. Гоніть геть бідність. Як мені подобається фраза: «Багатство – це стан розуму». Так ось, злидні – це теж стан розуму».

Наталія Грейс.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page