Так образливо, що плакати хочеться. Знаю що є такий анекдот, але ніколи б і не подумала, що все це торкнеться і мене.
Ми з чоловіком живемо окремо в моїй квартирі, яку допомогли купити мої батьки, ще коли я навчалася в університеті.
Разом з Петром ми п’ять років, виховуємо трирічну донечку Софійку.
Я місяць тому вийшла на роботу, працюю в поліклініці медичною сестрою.
Чоловік працює на будові. Ми не жаліємось ні нащо, головне, що здорові і дах над головою є, а решта все ми здобудемо.
У мого чоловіка є ще молодша на два роки сестра. Ми з Уляною хоч і ровесниці, але чомусь не стали близькими. Уляна така пробивна дамочка, любить гарне життя, кав’ярні, подорожі. Я ж краще проведу свій вихідний з сім’єю. Ось, недавно їздили в ботанічний сад. Нам стільки радості приносять такі моменти.
Свекруха сильно до мене не пхається. Так, іноді дає якісь свої дивні поради, але я роблю по-своєму, просто їй це не пояснюю.
І ось власне до “анекдоту”.
Почався сезон полуниці. Біля нас вже давно продають, але я ж розумію, що цю першу купляти для сім’ї я не буду. Але вже її на кожному кроці, і ціни хоч трішки, але вже знизились.
Петро був, як я думала на роботі, а виявилося, що в мами, бо щось їй стало зле. А Софійка почала просити полуниці. Я погодилася з дочкою бо і сама вже захотіла цієї ягоди. Подзвонила я до чоловіка і сказала, щоб по дорозі додому купив.
Того дня все було добре, ніхто мені не телефонував, а ось наступного дня на нашому порозі з’явилася Лідія Іванівна.
– Мій син так важко на тій будові працює, а тобі не соромно в нього вимагати полуницю, яка цілий статок коштує? Могли б почекати, поки домашня буде і без хімії це раз і в рази дешевша – два.
Я була спантеличена таке почути від свекрухи, бо ніколи вона не втручалася в наше життя.
Петро маму заспокоїв, хоча пішла вона від нас розлючена.
А десь через декілька днів чую, що свекруха сильно тішиться, бо зять оплатив її дочці і онучці дуже дорогу путівку в Туреччину.
Я не маю нічого проти, я не заздрю, але просто так воно є і це не анекдот.
То якщо для рідної доні, то путівка не дорога і так має бути, а як син для невістки ту полуницю купив, то вже я марнотратка і багато вимагаю від чоловіка.
Сумно мені, але розумію, що нічого з цим не зроблю. Така вже наша доля “невістянська”.
А як би ви реагували в моєму випадку на свекруху? Потрібно ставити її на місце чи як я, здебільшого мовчати?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
