– Дарино, а тобі не шкода свого чоловіка? – запитала Оксана, моя найкраща подруга, поки ми сиділи за чашкою чаю на кухні. – Пожалій його трохи. Як-не-як, а він батько твого сина?
Я мовчала, глибоко вдихаючи. Це питання, на яке я давно шукала відповідь, але кожного разу боялася зіткнутися з правдою.
Життя поруч з Віктором, моїм чоловіком, стало схоже на постійні гойдалки. Щось хороше швидко змінювалося тривогою, підозрами, невпевненістю. А тепер це запитання подруги змусило мене дивитися у вічі реальності, яку я намагалася уникнути.
Віктор завжди був тим чоловіком, який захоплював. Впевнений, дотепний, надзвичайно харизматичний. Він міг переконати кого завгодно у чому завгодно, і я не була винятком.
Ми одружилися, коли мені було 26, а йому – 30. Наше подружнє життя починалося з любові та планів на спільне майбутнє. Але останні кілька років усе змінилося. Він почав частіше затримуватися на роботі, пояснював це додатковими зустрічами з клієнтами. Та найбільше мене турбувало те, що він став відстороненим, замкнутим. Навіть коли був вдома, його думки наче блукали десь далеко.
Минуло декілька місяців, поки я наважилася з ним поговорити.
– Вікторе, ти останнім часом наче не в своїй тарілці. Щось сталося? – запитала я одного вечора, коли він прийшов додому запізно і виглядав втомленим.
– Все нормально, Дарино. Просто багато роботи. Ти ж знаєш, я стараюся для нас, – відповів він, навіть не дивлячись на мене.
Моя недовіра зростала. Кожен вечір був схожий на попередній: він повертався пізно, я намагалася щось запитувати, а він або ухилявся від відповідей, або вмикав телевізор, щоб уникнути розмови.
Одного разу, коли він прийшов додому знову після дев’ятої, я наважилася влаштувати йому пряму розмову.
– Вікторе, я хочу знати правду. Чому ти весь час затримуєшся? Це точно робота?
Він подивився на мене з подивом, наче не очікував, що я поставлю таке питання. Потім знизав плечима:
– Що ти хочеш почути? Що я маю роман? Чи це тебе заспокоїть?
Ці слова пройняли мене до кісток. Вони не були запереченням. Це була спроба викрутитися.
Наступного ранку я вирішила діяти. Подзвонила до своєї старої знайомої Мар’яни, яка працює приватним детективом. Вона погодилася допомогти.
Ми домовилися, що вона простежить за Віктором. Через тиждень Мар’яна передала мені фотографії. Побоювання підтвердилися. Мій чоловік бачився з іншою жінкою – молодшою, красивою. Ці зображення були доказом того, що я так давно відчувала, але боялася прийняти.
Я знала, що тепер настав час діяти. Проте я не хотіла просто сваритися чи влаштовувати сцену. У мене був син, Артем, якому було всього шість років, і я мала подумати про його майбутнє.
Я зустрілася з адвокатом. Він пояснив, що доказ може суттєво вплинути на умови розлучення, особливо якщо йдеться про аліменти та поділ майна. Я знала, що мені потрібно вистояти заради Артема.
Через кілька тижнів ми сиділи з Віктором на кухні, коли я вирішила, що настав час сказати правду.
– Вікторе, я все знаю. Я знаю про твої зустрічі з іншою жінкою. Можеш не заперечувати.
Він подивився на мене, його обличчя зблідло. Потім стиснув губи і сказав:
– Добре. Якщо ти вже все знаєш, то що ти хочеш робити?
– Розлучення, – відповіла я. – Я не буду миритися з цим.
Він не сперечався. Вперше за довгий час я побачила у його очах не холодну байдужість, а якусь тьмяну провину.
Почався складний процес розлучення. Я вирішила, що не дозволю з собою так чинити. Завдяки адвокату і зібраним доказам суд постановив, що Віктор повинен виплачувати аліменти на Артема і залишити квартиру мені. Це була моя маленька перемога в боротьбі за справедливість.
Тепер, коли все позаду, я можу сказати, що зрада – це не лише кінець чогось, а й початок нового. Я почала жити заново. Знову знайшла себе. Почала проводити більше часу з Артемом, подорожувати, працювати над своєю кар’єрою.
Але найбільше, що я хочу сказати вам, дорогі читачі: якщо ви відчуваєте, що щось не так, не бойтеся шукати правду. Не залишайтеся там, де вас не цінують. Ваше життя – це ваша історія, і лише ви вирішуєте, яким буде його наступний розділ.
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
