Я погодилася на пропозицію Тетяни Іванівни. Як не крути, а допомога в такий важливий день, зайвою не буде. І ось настав день – “Х”, а точніше 31 грудня. Свекруха не забарилася, і прийшла одна з перших. Все святкування, для мене, пішло “коту під хвіст”.
Вже рік минув, а я все ніяк не забуду про минуле святкування. Я завжди любила, коли за столом збираються усі родичі. Але останні новорічні посиденьки закінчились “бурею”.
Минулого разу свекруха наполягла, що ми маємо святкувати разом. Я погодилася, але запросила всіх до себе. Дуже люблю готувати святкове меню. Почала продумувати все, щоб порадувати родичів, адже ми покликали всіх: батьків моїх та чоловіка, сестер та братів із сім’ями. Я раділа, що має бути таке грандіозне свято.
У мене підготовка йшла за планом, доки не зателефонувала свекруха. Залишалося лише кілька днів до свята, і вона вирішила поцікавитись, що я збираюся готувати. Довелося розповісти все в усіх подробицях. Тетяна Іванівна вислухала і заявила, що теж щось приготує, бо моє меню звучить бідно і за кількістю мало. Так, але ж у мене в списку 24 позиції. Домовилися, що вона приготує закуски.
І ось настав день – х, а точніше – 31 грудня!
До святкового столу Тетяна Іванівна приїхала з двома клітчастими сумками. Я здивувалась і запитала, що вона там напакувала. Виявилося, що вона приготувала кілька салатів, котлети, відбивні. Хоч я казала, що все це буде на столі. Вона привезла навіть запечену качку, яку я вважаю за свою коронну страву.
Я дуже розсердилася, але намагалася тримати себе в руках. Мені не хотілося робити “бурю” у таке свято. Чемно кажу.
– Тетяна Іванівна, навіщо ви все це приволокли? Я ж казала, що все це приготую сама. Стільки на стіл і не поставиш.
– От і добре, – відповідає вона. – Тоді своє з холодильника не діставай. Потім з’їсте. Став одразу моє. Ти не багато наготувала, а я одразу на всіх.
Я абияк виставила на стіл половину страв свекрухи та половину своїх. Дочекалися гостей. Я так раділа приїзду родичів, що перестала думати про витівку свекрухи і про те, чия саме страва де стоїть. Мені хотілося весело провести цей святковий вечір. Проте свекруха підходила до кожного і пропонувала спробувати її салати та інше. Вона не втомлювалася повторювати, що саме вона наготувала.
В результаті всі почали нахвалювати їжу і примовляли, яка вона гарна господиня. Але ж господинею вечора мала бути я! А потім брат мого чоловіка видав, що можна було вже й невістку за три роки навчити так готувати.
Мені не хотілося псувати свято. Проводячи гостей, я кожному запакувала шматочок качки свого приготування. Свекруха зібрала залишки своїх страв та поїхала. Я взялася перемивати брудний посуд і злилася на поведінку Тетяни Іванівни.
Чоловік знайшов як мене заспокоїти. Він похвалив усе, що я приготувала і запропонував запросити до нас завтра друзів, адже ще багато чого залишилося.
Тиждень тому Тетяна Іванівна зателефонувала і почала з’ясовувати, як і з ким ми зустрічатимемо новий рік цього разу. Повторення торішнього вечора мені не хочеться, але й відкрито конфліктувати зі свекрухою теж не хочу.
Що мені робити?
Фото ілюстративне
