Я ніколи не занурювалась в кохання з головою. Завжди на першому місці для мене була кар’єра. Підводячи підсумок, у віці 34 років я стала директором відділу кадрів великої іноземної компанії, мала велику зарплату, власну квартиру та службовий автомобіль. Але я була одна у цій квартирі.
Звичайно, деякі чоловіки були в моєму житті – деякі кілька місяців, у двох випадках ми протримались рік разом. Вони обоє хотіли одружитися і мати дітей. Я відчувала, що у мене на це ще достатньо часу, тому сказала ні.
Я походжу з маленького села Львівської області, і мої батьки, бабусі та вся велика родина просто хитали головами від мого життя. – Наталю, тобі потрібно негайно вийти заміж, – зітхала бабуся Марійка, кожного разу, коли я приїжджала. – А коли ти плануєш народжувати дітей? Ти ж будеш старою скоро, – бабуся Анна розсердилася на мене. Їх не дуже цікавило моє навчання, а потім і успіхи в роботі. За їхніми словами, дівчина має вдало вийти заміж, і все!
У тридцять шість я почала сама хвилюватися з цього приводу. Я бачила навколо себе одружених друзів, вагітних жіночок і маленьких дітей.
На одній із вечірок я познайомилася з Валерієм. На рік старший лікар зачарував всю нашу сім’ю. Я теж, звичайно. Він був розлучений. “Колишня дружина не могла мати дітей”, – сказав він, коли я запитала, чому він розлучився. Я не розуміла, що можу потрапити в біду.
Весілля було великим, незважаючи на наші протести.
– У мене єдина донька виходить заміж, – говорив батько. На весіллі більше гостей були з мого боку, зі сторони Валерія були найрідніші.
Так розпочалося подружнє життя. Ми відразу почали планувати діток. Минуло три місяці – і нічого. Через пів року Валерій захвилювався.
– Я домовлюсь про обстеження з університетським другом.
Після обстеження лікар порадив не зволікати і робити штучне запліднення. – Гм, я це вже робив один раз, – пробурмотів Валерій. Мені було трохи не приємно, що він “втягував” у наш шлюб неприємні спогади про попередні відносини.
Потім з’явилася карусель усіх тих обстежень… Жінки, які пройшли це, добре знають, про що я говорю. Дві спроби закінчились невдало. Ми спробували всі варіанти, і нічого…
– Тоді це халепа, – зітхнув Валерій. Адже мені вже вдруге не пощастило з дружиною. Ви обидві не зробили мене татом!
Мені здалося, що це занадто.
– Ти можеш не нагадувати мені про колишню дружину? – схлипнула я.
– Я одружився, щоб нарешті мати дітей! Не втішати ж мені чергову скиглячу жінку! – Він грюкнув дверима і пішов геть.
– Олена Петрівна, доброго дня! А Валерій у вас? – Я зателефонувала свекрусі, намагаючись говорити нормально.
– Звичайно. Він тут сидить. Він справді нещасний, Наталю. Я порадила йому знайти молоду жінку для себе.
Я поклала слухавку без жодного слова.
– Що, якби ми спробували сурогатне материнство? – запропонувала я наступного дня, коли Валерій прийшов з роботи додому. Та чоловік навіть слухати про це не хотів.
– З мене досить!
Я занурилась з головою в роботу. Валерій почав все частіше зустрічатись з “друзями”, як він казав.
Одного суботнього ранку він просто сказав мені, що Вероніка чекає дитину.
– Яка Вероніка?
– Ну, медсестра з мого кабінету. Розумієш, у мене буде дитина, – сказав мені щасливий чоловік.
Я була приголомшена. Того дня він поїхав.
Я чула, що в нього народився син. Я знову одна, і я добре знаю, що частково винна у цьому. Кар’єра – це не все, і біологічний годинник невпинно тикає для кожного з нас. Можливо, у мене ще є шанс…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – persianv
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
