Так склалися обставини, що я пішла від чоловіка. Звичайно, я не кажу, що я гарно вчинила, і з мене потрібно брати приклад.
Районний центр у нас невеликий і це не пішло мені на руку. Самі розумієте, як швидко по “селу” розлітаються чутки. Особливо сильно засуджували мене люди пенсійного віку. А чутками, як відомо, земля наповнюється.
Швидше за все, навіть не варто уточнювати, що більшість із них просто придумані. Та й взагалі людям властиво все перекручувати та перебільшувати.
Як би там не було, а мені доводиться із цим жити. І справлятися із ситуацією. Звичайно ж, чоловік мене засуджував. І в судовому порядку він зробив так, щоб діти залишилися з ним.
А потім Степан став налаштовувати їх проти мене. Я все розумію, він покинутий чоловік і злий на весь світ, не лише на мене.
Як би я не намагалася згладити наші з ним стосунки, він не хоче йти мені на зустріч. Дівчатка від мене віддаляються, і якщо ми бачимось, він них віє холодом. Ні, вони мене не ображають, але всіляко висловлюють зневагу. за те, що я покинула їх тата.
Я себе не виправдовую і в жодному разі не вважаю ідеальною матір’ю чи дружиною. Тільки й чоловік далеко не був святий. Я підозрюю, що Степан не раз ходив наліво, тільки він вміло це від мене приховував.
Степан не наважився піти з сім’ї, але це не привід налаштовувати проти мене наших дітей. Адже я постійно виконувала свої материнські обов’язки. Звичайно, сім’я тримається на обох батьках, тільки всі турботи по дому завжди лягали на мої плечі. Без варіантів.
Діти воліють звинувачувати у всьому мене. Але вони не знають усього. Як їм пояснити, чому я пішла від їх тата до молодого чоловіка? Поки ніяк. Можливо, зрозуміють, коли виростуть. А поки що вони ще малі для цього.
Не хочеться думати про те, що на мене чекає в майбутньому. Адже Степан ні перед чим не зупиниться і зробить усе, щоб про мене вони і не згадували. Якщо дійде до цього, то згодом вони забудуть усе те добро, яке я для них робила.
Спілкуватись вони вже зараз не дуже то і хочуть. Я не розумію, як з цим боротися. Чоловік постійно поряд з ними і впливає на них. Навіть на їхні думки.
Я постійно думаю, чи правильно я все роблю. Ми розлучилися за взаємною згодою. Не влаштовували сцен та “бурі”. Просто все до цього підійшло і ніхто не чинив опір, не пропонував інших рішень. Кожен із нас розумів, що шлюб не врятувати.
Після розлучення я поїхала. Як виявилось, увесь час Степан продовжував налаштовувати дітей проти мене. Мені не зрозумілі його цілі, чого Степан хоче досягти. Тільки склавши руки сидіти точно не можна.
Я не кажу, що вчинила добре. Але жодна мати не заслуговує на таке ставлення від власних дітей. Я ж завжди бажала їм тільки добра і все робила для їхнього щасливого та безтурботного дитинства. І по гуртках їх водила, і готувала смачно, і гарний одяг купувала.
Я на даний час при надії. Дуже б хотіла, щоб діти спілкувалися зі своїм братиком.
Але як все буде, одному Богу відомо!
Що робити в такій ситуації? Як достукатися до власних дітей?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
