Я покинув дружину і десятилітнього сина, заради кароокої Насті. Любов до Дмитрика нікуди не поділася, але я був змушений розділяти її ще й на сина нової дружини – чотирирічного Денисика. Настя ніколи не показувала свого невдоволення, коли мій син нас провідував, хоча в глибині душі я розумів, що їй неприємно. Особливо важко стало, коли в нас з Настею народилася спільна донечка
П’ять років тому я покинув свою дружину Яну заради іншої – кароокої Насті. Прийняв її дитину від першого шлюбу, налагодив із нею добрі стосунки. Денисику було 4 роки, батька свого він ніколи не бачив. Він полюбив мене, почав називати татом.
Моєму рідному синові було 10 років на момент нашого із Яною розлучення. Дмитрик дорослий хлопчик, я сподівався, що він зможе зрозуміти та пробачити моє рішення покинути його маму. Я поговорив з Дмитром, пояснив, що з його мамою у нас більше немає кохання, що я нікуди не подінусь і завжди буду поряд.
Син хотів, щоб я забрав його до себе. Але Настя, нова дружина, була не в захваті від такої ідеї. Говорила, що не буде прати і готувати ще на один рот і пускати його в свою квартиру. Наше з дружиною житло я залишив їй, тож погодився з такою умовою.
Колишня дружина в жодному разі не хотіла його віддавати, казала, що з мамою йому буде краще. Дмитрик же був дуже скривджений і злий, а Яна лише додавала масла у вогонь, намагалася “вколоти” мене через нього. Казала, що я Дмитрика не люблю та кидаю. Усіляко налаштовувала. Не могла вибачити мого вчинку. Навіть після того, як в нас з Настею народилася спільна донечка, легше не стало.
Я ж намагався не зважати, так само телефонував, провідував Дмитрика. Найчастіше бачилися на нейтральній території, я зустрічав його ввечері зі спортивної секції, відвозив додому та до школи, водив у кіно та парк. У вихідні їздили кудись відпочивати з моєю нинішньою родиною. Хоча Настя не особливо вітала це, але поводилася ввічливо, ніколи не показуючи свого невдоволення.
За рік колишня дружина привела до квартири чоловіка. Яна і до цього зустрічалася з ним, але тепер вони вирішили з’їхатися. Син все частіше просив мене про зустрічі, напрошувався у гості. Але після його візитів у нас із Настею незмінно виникали “бурі”, тож я відмовляв. Дмитрик почав злитися, часто зривати на мені злість, вигукував і звинувачував мене з колишньою дружиною у всіх своїх проблемах. А далі почав тікати з уроків, пропускати секцію, пізно приходити додому.
Спочатку я намагався це припиняти, розмовляти з Дмитром, переконувати його, що так поводитися не можна, але він не слухав. Тоді я вирішив вплинути через колишню дружину. І зрештою зрозумів, що Яні просто не до нього. Вона чекає дитину та збирається заміж. А новому чоловікові наш син не потрібен.
Я хотів би забрати його, але Настя поставила ультиматум — або вона із сином та нашою спільною донькою чи мій син від першого шлюбу. Навіть якби я вибрав сина, жити нам було б ніде. Суд мені його не залишив би.
Проте Дмитро не слухав, сердився, мотав нерви нам обом із колишньою дружиною. Зі мною в результаті, зовсім перестав спілкуватися. Ігнорував навіть, коли я намагався зустрітись. Чим більше я намагався втрутитися в його життя, тим більше він мене відштовхував. Та й удома на мене завжди чекали діти та дружина, проблеми, що вимагають рішень. Ми стали все більше віддалятися один від одного, перестали бачитися.
Я втрачаю сина. Мені здається, що зараз я йому зовсім не потрібний. Яна вся в нових турботах і навіть говорити більше на цю тему не бажає, апріорі вважаючи винним у всьому лише мене. А я не знаю, що ще можу вдіяти в цій ситуації.
Можливо хтось підкаже мені правильне рішення, або ж дасть пораду?
Для мене це дуже важливо!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
