fbpx
життєві історії
Я попередила сина, що після церкви до них заскочу, але краще б ноги моєї там не було. Ні, мене не турбувало те, що Ліля ще в ліжку лежала, вона ж при надії, їй можна, але те, що в її руках красувався новесенький айфон, мене з себе вивело. Я ж на їх кредитку останні гроші положила. Не задумуючись я покликала сина на розмову в кухню!

Я попередила сина, що після церкви до них заскочу, але краще б ноги моєї там не було. Ні, мене не турбувало те, що Ліля ще в ліжку лежала, вона ж при надії, їй можна, але те, що в її руках красувався новесенький айфон, мене з себе вивело. Я ж на їх кредитку останні гроші положила. Не задумуючись я покликала сина на розмову в кухню!

Невеличке весілля мій син Андрій відгуляв з Лілею два роки тому. Одразу ж після святкування вони з’їхали жити на орендовану квартиру, але коли приїжджали до мене в гості, то дуже сильно натякали, особливо невістка, що дуже хочуть придбати власне житло.

Я ж не проти. Молоді, звісно хочеться свій куточок. Я ж то спершу не розуміла до чого все це “говорення” було за чашкою чаю на кухні.

Андрій має “точку” на базарі недалеко від дому. Продає телефони, але щоб сказати що в нього є гроші, то ні. Чи то не вміють ними розпоряджатися, чи то Ліля любить побалувати себе дорогими покупками.

Через декілька місяців ми дізналися, що в Андрія і Лілі буде поповнення. Ось з цього моменту все й почалося.

Купили вони двокімнатну квартиру в новобудові, точніше, в іпотеку взяли. А ось на ремонт грошей не вистачало їм.

– Мам, ти повинна нам допомогти хоча б з ремонтом. Ми самі не дамо ради.

Я ще здивувалася, ну звідки мені, виховательці садочка, взяти гроші їм на цей ремонт, але промовчала.

Все закінчилося тим, що Андрій попросив мене взяти в банку кредитку. Я цим ніколи не користувалася, але приблизно розуміла, що це означає.

Сміливості відмовити, на жаль, я тоді не мала. А після неї, через деякий час, в мене на руках їх вже було три штуки.

Гроші, звісно, Андрій всі познімав, і обіцяв виплачувати, але не все так сталося, як він собі думав.

– Мам, ну заплати сама, ти ж розумієш, що в нас скоро дитинка буде. Гроші на інше нам збирати треба.

Рад не рад, я оплатила, хоча залишилася з тисячкою в кишені. Андрій навіть не спитав, чи є в мене після цього гроші на хліб, але нехай там, проживу якось.

І тут в неділю я після церкви вирішила зайти до них в гості. Зранку, як годиться, зателефонувала, попередила.

По дорозі заскочила до Ашану, купила фруктів, відерко морозива, яке полюбляє невістка.

Двері мені відкрив Андрій. Ліля, погано себе почувала,  і лежала в ліжку. Але це мене зовсім не турбувало. В очі мені попалося геть інше.

Невістка з довжелезними і недавно нафарбованими нігтями, тримала новесенький айфон.

– А це що, до тебе вже Миколай прийшов, чи що?

– Я заслужила в Андрійка. Скоро йому дитинку подарую!, – відповіла невістка навіть не підіймаючи на мене погляд.

То це що означає, як на кредитку гроші покласти, то в них немає, бо на дитинку все збирають, а як Айфон новий купити, то прошу дуже!

Дивина та й годі. Хіба ні?

Я, коли була з Андрієм сама на кухні, відразу ж йому сказала, що наступного місяця, нехай хоч що робить, та я плати за них ані гривні більше не буду!

Айфони їм подавай…

Хіба я не права?

Що порадите мені в такій ситуації? Може дійсно я майбутня бабуся, і повинна їм таким чином допомагати? Вони ж і іпотеку платять!

Фото ілюстративне