fbpx

Я попереджала невістку й сина, що не готова ставати бабусею, бо мені за роботою вгору нікуди глянути, особливо зараз. У мене книги, подруги, спортзал, йога, театр. Та невістка попри мою волю вирішила привести на світ дитину, а тепер я погана, що не допомагаю, поки син служить

Женя з Вікою побралися всього два роки тому, зовсім молоді ще: сину 33, невістці 29. Житла свого нема, орендують.

Женя кадровий військовий, по відрядженням часто мотається. Вікторія віддалено менеджером з продажу працює.

Я лікар, працюю на дві клініки, державну й приватну, вгору ніколи подивитися.

А вільний час після розлучення з чоловіком волію приділяти тільки собі: читати, зустрічатися з подругами, спортзал, йога, театр. Життя одне! Зараз це як ніколи усвідомлюєш.

Тому я одразу попереджала невістку й сина, що не готова ставати бабусею.

Та зі мною ніхто не рахувався. Вони попри мою волю вирішили привести на світ дитину.

«Мамо, Віці в листопаді народжувати, мене не буде поруч, її батьки далеко, тож дуже на тебе розраховуємо!» – сказав мені весною Женя.

Але я знову твердо повторила свою думку. Що зараз взагалі не на часі діток народжувати, ну а якщо вже вирішили – справляйтеся, будьте ласкаві, самі!

У першу чергу мала головою думати Віка, розуміти, що вийшла заміж за військового, якого майже не буде вдома, особливо в такі часи, як зараз в Україні.

Словом, тепер я погана, що не допомагаю невістці з дитиною, поки син служить. Навіть з новорічними святами не привітали мене ні Віка, ні Женя. Ну то нехай, це їхня справа.

Мене інше цікавить: чому вимоги тільки до мене? Чому, наприклад, мама Віки, яка з чоловіком живе в селі на Волині, не може все облишити на якийсь час і приїхати допомогти дочці? Чи худоба й город свасі важливіші?

Вчора побачила, як у сквері з коляскою з моїм онуком гуляє жінка середнього віку. Я за нею трохи пройшла, так вона рухалася в бік будинку дітей. А потім вона ще й подзвонила Віці, назвала невістку на ім’я і сказала, що вони повертаються з прогулянки.

Отже, у них з’явилася няня. І це, на мою думку, правильне рішення дорослих людей.

А от претензії на мою адресу і заборона бачитися з онуком – це, вважаю, «дитячий садок» і не справедливо по відношенню до мене.

You cannot copy content of this page