Я порядний, добре заробляю, дуже люблю дружину і дітей, все роблю для родини. Але жінка виставила мені єдину умову, і якщо я не виконаю її – вона подає на розлучення. Не знаю, як бути, не готовий відмовитися, бо це для неї ж гірше.
Останнім часом мої стосунки з дружиною вкрай ускладнилися. Дійшло до того, що вона подала позов на розлучення і ми вже чотири місяці зовсім не спілкуємося, лише даю гроші на дітей-підлітків. Я не маю шкідливих звичок, не ходжу і не дивлюся наліво, у бік інших жінок. Люблю свою дружину, нехай навіть їй про це говорю вкрай рідко, але вона знає це і бачить по моїх вчинках.
Днями я все-таки зміг поспілкуватися з нею, і вона сказала, що може дати мені шанс на повернення, але не просто так.
Найголовніша і єдина вимога від неї – це зав’язати з відрядженнями, з якими нерозривно поєднана моя роба. Буваю я відсутній у таких поїздках по місяцю-два, але ж вони і гроші чималі приносять!
Я і сам би радий кинути таку роботу, і я навіть намагався, але в своєму місті мені не вдається знайти вакансію своїм навичкам, або ж не влаштовує рівень доходу. Одного разу 8 місяців я пробув без командировок, і, як наслідок, відносини між нами різко погіршилися, бо я приносив менше грошей. Я почав помічати, що жінка таємно листується з якимись чоловіками.
Я звичайно, розумію що їй важко і сумно самій, але й мені не просто! Я намагаюся, щоб ми були забезпечені і могли дозволити багато. На цей рік ми планували третю дитину, але влітку вона мене вигнала з дому і спілкування припинилося. Влітку я поїхав у відрядження і ось недавно, через 4 місяці, від неї прозвучали такі умови.
За цей час я багато в собі переглянув і готовий виконати, але покинути цю роботу для мене просто неможливо, бо немає достойної альтернативи. До того, ж мені недавно запропонували піти у найбільший наш філіал зі стабільним графіком (місяць – вдома, місяць – за кордоном) і стабільним високимзаробітком.
Не знаю, як бути, як переконати її, що це вигідно для нас обох, для нашої родини? Адже я намагаюся заробити для нас всіх і приводу не довіряти мені ноколи не давав…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило