Коли ми одружилися з Вадимом, все було чудово, але тільки до певного часу. А далі в один момент пройшла вся ейфорія і я поринула в жорстоку реальність, де дружину, по суті, не вважають взагалі за людину, тобто я повинна мовчки прислуговувати чоловікові та його батькам.
Це все зрозуміло, але мене почало турбувати питання фінансів. Ми орендуємо з Вадимом житло, я працюю і він теж, робота мого чоловіка вахтова, від будівельник і працює по всій Україні, і часто він міг залишати мене одну вдома і переночувати у своїх батьків або десь.
Я проти його роботи, але його сім’я підтримує у цьому, бо мають зиск.
Ви запитаєте, а яка для них користь, якщо нашу сім’ю не можна назвати сім’єю? Так от щоразу, коли мій чоловік залишається у своїх батьків, вони обов’язково попросять у Вадима грошей на всякі дрібниці.
Але водночас, коли я прошу у чоловіка гроші на найнеобхідніші речі адже це його обов’язок – забезпечувати мене, він мені нагадує про те, що нам треба збирати гроші на житло і зайве не витрачати. Тобто виходить, що для мене він шкодує грошей, а для батьків він яку завгодно суму дасть.
Мені дуже прикро, чому його родина так нахабно і безсовісно поводиться і користується нами. Коли у нас самих нічого немає, ще й тягнути із нас фінанси. Одяг та косметику, наприклад, я купую завжди на свої гроші. але він теж має вкладатися в родину! Чи я чогось не розумію.
Це взагалі колись закінчиться? Скільки разів я намагалася поговорити з чоловіком про це, Вадим починає фиркати і не хоче продовжувати розмову. Тобто, у нас нічого і немає за 3 роки нашого спільного життя, крім спільної дитини. І що далі буде з нашою родиною?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.