Я поїхала на заробітки до Італії, коли старший син закінчував школу. Микиті було 17, а Тарасу 15 років. На той час у селі сидіти не було чого, роботи і перспектив ніяких. Усі кидали подружжя та маленьких дітей заради того, щоб заробити трохи грошей.
З того часу минуло вже 13 років. Микита одружився, молода сім’я оселилася в квартирі у невістки, але я їм подарувала будинок за містом.
Тарас теж одружився два роки тому, і поки що він живе з невісткою у нашій двокімнатній квартирі. У Микити дві доньки, а у Тараса недавно народився син. В Італії я живу і працюю, потихеньку відкладаю гроші на допомогу моїм улюбленим дітям.
От тільки востаннє, коли приїхала до них у відпустку місяць тому у вересні, дуже засмутилася. Щороку я приїжджаю відвідати рідних і наводжу кожній молодій сім’ї сумку з гостинцями.
Цього разу я їхала до старшого сина і згадувала, як збирала гроші на їхнє весілля, як намагалася допомогти обом синам. Сама за весь цей час я жодного разу не була у повноцінній відпустці, не витрачала гроші на себе, хоча вони зароблялися нелегко. Всі були задоволені до того моменту, поки Тарас не подзвонив мені, коли я була на роботі.
Сказав, що не чесно, що Микиті я залишила будинок, а їм із дружиною нічого не подарувала. Тому вони вирішили, що я маю назбирати грошей і Тарасу на квартиру. Я знаю, що це рішення він ухвалив не сам. Але тоді, коли він мені про це заявив, я була просто в осаді.
Пізніше я подумала і вирішила все ж таки не обділяти молодших сина з невісткою і у вересні привезла їм накопичені заощадження.
На порозі мене зустіла дружина Микити, я віддала старшій невістці подарунки та гостинці. Сіли пити чай. Недовго в мене питали, як я живу і почуваюся, майже Аня заявила, що я їх обділяю. Мовляв, у Микити дві дочки, а в Тараса один син. І я маю їм возити подарунків не однакову кількість, а вдвічі більше. Я проковтнула ці слова, трохи поспілкувалася з сином і поїхала додому.
Вдома молодша невістка прибирала, готувалася до мого приїзду і свого дня народження. А я так втомилася, нічого не їла і була дуже засмучена.
Сиділа на дивані десь годину, дивилася в одну точку і не розуміла, як так могло статися. Жодна невістка не поцікавилася, як у мене справи, ніхто не запитав, чи я голодна…
Того вечора я переосмислила те, що сталося, віддала молодшим обіцяну суму на квартиру, хай живуть щасливо. і поїхала додому. в Італію.
Думаю, наступного року я не приїду їх відвідати. Дивлюся, що й без мене вони добре справляються, а моя допомога лише розділяє двох братів. Час би їм уже стати самостійнішим, а я нарешті дозволю собі відпустку своєї мрії. Напевно, треба було зробити це набагато раніше. Життя минає – зараз, в 50 з хвостиком, почала це особливо гостро відчувати й усвідомлювати…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
