Я поїхала в Португалію, щоб заробити гроші на ремонт в хаті, освіту молодшим братам, допомогу рідним.
Живу тут країні в Італії вже 18-й рік. За такий довгий період часу в мене навіть з’явився місцевй акцент, коли розмовляю українською. Хоча колись я мови не знала, довелось вивчити.
Виїхала я у 29 років. Зараз маю хорошу родину, я щаслива мама двох діток. Не працюю на роботі, удома займаюся випічкою під замовлення. Для мене така робота радше як хобі,дуже любить цю справу.
Але колись все було не так. Поїхала я, щоб допомогти своїм рідним. Моєї мами не стало, коли я була ще зовсім юна, тому я, як найстарша дитина в сім’ї, повинна була нагодувати молодших братів, допомогти батькові.
Тоді були скрутні часи, роботи в Україні не було, довелось їхати в Португалію, туди мене покликала однокласниця, яка поїхали раніше. Але потрапити з першого разу за кордон мені не вдалось.
Мене тоді обманули люди, які займались відкриттям віз. Отримати Шенгенську візу на місяць вдалось за другим разом. Поїхавши, я її прострочила, спочатку працювала нелегально: прибирала й доглядала дітей, пізніше – старенького дідуся.
Але так було тільки перших два роки, додому я не їздила за той час. але згодом я вперше поїхала в Україну, а коли повернулася назад в Португалію, почала працювати легально. З того часу щороку провідую рідних на Батьківщині.
На початку я з сім’єю спілкувалась нечасто, зате переводила гроші. Дзвонила на 2-3 хвилини з телефонної будки на домашній телефон сусідів. Вдома у нас не було тоді ще телефону.
Раз на тиждень приблизно в один і той самий час рідні чекали мого дзвінка. За такі короткі розмови встигали тільки дізнатись, як справи один в одного.
З українцями в Лісабоні я практично не спілкувалася. Як тільки туди приїхала, працювала 24/7,С
Перші роки було важко, але в неї був хлопець-португалець, який мені у всьому допомагав та завжди підтримував у важких ситуаціях. Тепер я його дружина.
Це людина, яка мене зрозуміла, яка мене любить й поважає. Йому не було цікаво, чи я маю гроші, чи з бідної, чи з багатої сім’ї я вийшла. Багатство – це те, що в тебе всередині.
Ми продовжуємо допомагати тату, а брати мої давно вже стали на ноги, а один з них зараз – захисник, я дуже ним пишаюся і щодня за нього молюся.
Всім миру й добра!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
