fbpx
життєві історії
Я поїхала з Харківської області до польського міста Гданська з двома синами і вже пів року щасливо живу у новій країні. Витрати на це заняття для синів виявилися тут набагато нижчими. Нещодавно їздила додому ненадовго, і помітила, що фрукти, овочі, м’ясо та побутова хімія значно дорожчі. Освіта теж приємно дивує. Система освіти в Україні складається лише з обов’язків та дисципліни. Діти постійно комусь щось повинні: мої постійно ходили змучені. А Роман категорично відмовляється сюди переїхати, навіть коли у нього випаде така можливість

Я поїхала з Харківської області до польського міста Гданська з двома синами і вже пів року щасливо живу у новій країні.

Я маю польське коріння по матері. Наразі з дітьми подали документи на постійне місце проживання у Польщі. Якщо все пройде добре, то на синів можна одразу подати документи на громадянство. Мені ж доведеться зачекати щонайменше два роки.

Я поки що працюю віддалено, але планую знайти роботу в Польщі, коли точно визначимося з районом проживання.

Сини займаються футболом. В Академію футболу в Гданську хлопчики влилися легко і швидко, хоча рівень тутешнього футболу досить високий. Але, як показало життя тут, витрати на футбол у Польщі виявилися набагато нижчими, ніж у нас.

Ми живемо в Гданську – це найбільша північ Польщі. Місто стоїть на березі Балтійського моря. Взимку тут плюсова температура: 5-7 градусів. Нижче за нуль буває ночами, іноді йде дощ або мокрий сніг, дме сильний вітер. Влітку тут у районі +20…+22 градуси, дуже сонячно. У травні дуже тепло та комфортно: вище 20 градусів, але дме морське повітря. Перебувати у такому кліматі приємно.

У місті переважно малоповерхові будови, висотки є лише на околицях. Ми винаймаємо однокімнатну квартиру в самому центрі міста, в історичній частині. У нашому районі гуляє багато туристів: французи, іспанці, німці.

Дуже красиве місто – ми закохалися. Найвідоміший факт про це місто – тут 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Фашисти розпочали напад на Польщу саме з Гданська. У різні роки історії місто було то німецьким, то польським. Його іноді захоплювали германці: це видно навіть з архітектури.

Розповім про повсякденне життя. У нас прийнято вважати, що в Європі продукти кращі. Не скажу так. Так, у Польщі більше вибору овочів та фруктів. Всю весну й літо мо свіжі кавуни, полуницю та яблука. Решта за якістю приблизно однакова. Навіть якщо порівнювати з західною Україною, в якій всі продукти дуже гідної якості.

Польська кухня схожа на нашу, багато страв перегукуються навіть у назвах. Нещодавно їздила додому ненадовго, і помітила, що фрукти, овочі, м’ясо та побутова хімія значно дорожчі. При цьому молочка та яйця в Україні  дешевші.

Громадський транспорт у Польщі, навпаки, коштує дорожче, правда, для дітей – вдвічі дешевше. ніж дорослим. Транспортна система організована класно: до будь-якої точки міста можна потрапити швидко.

Тут багато трамваїв, вони як наземне метро: майже не перетинаються з машинами. Корків тут просто немає. За останні роки я так утомилася від цього, що вирішила у Польщі не користуватися власним авто.

Ми втомилися від машини, вирішили їздити на громадському транспорті та велосипедах. Мережа велодоріжок тут дуже розвинена.

Діти з перших днів пішли до місцевої польської школи. Спочатку було важко, але зараз вони щасливі. Освіта теж приємно дивує. Система освіти в Україні складається лише з обов’язків та дисципліни. Діти постійно комусь щось повинні: мої постійно ходили змучені.

Жодної знижки за спортивні досягнення їм не робили. Мій старший син постійно захищав честь міста та школи на змаганнях, а потім приїжджав і вчителі завалювали його низькими оцінками. Звісно, ​​дитині було неприємно.

Тут зовсім інше ставлення. У школі процес навчання більш розважальний, інтерактивний та вільний. Дітей не завалюють домашніми завданнями. Дуже шанують спортсменів. Коли дитина каже, що грає за міську команду, вчителі ним пишаються. До них усі ставляться добре, допомагали підтягнути мову. Польська та українська трохи схожі, мають багато спільних коренів у словах.

Хлопці в навчанні вийшли на один рівень із місцевими дітьми, а десь навіть і переганяють. Наприклад, з географії.

Діти вже вдома розмовляють на суміші польської та української. У школі вже говорять лише польською: вчителі їх за це хвалили. Мову вивчили дуже швидко. Вже можуть читати, і писати всі контрольні роботи.

Мені поки що складніше перебудуватися: поляки говорять дуже швидко. Хоча я вже завела нових знайомих та спілкуюся з ними, це допомагає.

Я помітила, що поляки дуже люблять свою країну, шанують свої традиції.

А ще у Польщі дуже чисто. Раніше мені здавалося, що у нвс в місті в Україні чисто, але ні. У нас чистота створюється штучно: цього працює дуже багато служб. Тут на це працює менталітет. Урн у містах мало, але будь-який поляк терпляче йтиме зі сміттям у руках до найближчої хоч кілометр.

Недокурків, фантиків та пляшок ніде немає. Таке трапляється тільки після бурхливих гулянок у п’ятницю та суботу, але вранці сміття швидко прибирають. Чистота не лише у центрі, а й на околицях.

Поляки дуже пишаються своєю свободою, вони дуже довго боролися за неї. Вони дуже люблять своє місто та свою країну, це відчувається. Вони завжди висловлюють свою думку і щодо міських проблем, і щодо глобальних. Проходять спільні збори, мітинги, обговорення – влада до них дослухається. Президент міста (по-нашому – мер) виходить та спілкується з жителями.

При цьому поляки дуже душевні та люблять погуляти. У п’ятницю, суботу та неділю всі сидять у барах, ресторанах, співають пісні під вікнами. Так само, як і українці, люблять запрошувати гостей. Стіл накривають менш пишно, а так все те саме.

Ми жодного разу не зустріли себе прояви неповаги. Поляки в цьому плані дуже добрі люди: вони підтримують усіх. особливо зараз українців.

Ну й головне: з чоловіком в україні я розлучаюся. Не тому, що пішло кохання, а тому що майбутнє дітей для мене важливіше. А Роман категорично відмовляється сюди переїхати, навіть коли у нього випаде така можливість.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.