fbpx

Я поїхала заробляти в Іспанію 20 років тому. Мама вела господарство: кури, гуси та кілька кіз. Робота дала мені можливість зачепитися в Іспанії, орендувати квартиру і користуватися Інтернет-зв’язком. Почала висилати гроші додому – відкладати їх за кордоном немає ніякого резону. Після весілля, на яке я так і не змогла приїхати, вирішили купити будинок. Півтора тижні тому я розмовляла з мамою про всяку нісенітницю, і тут вона обмовилася про одну невелику «новину». Годую свою синьйору, а думки тільки про маму

Коли двадцять років тому моя найкраща подруга запропонувала мені поїхати з нею на заробітки, я навіть і не могла подумати, наскільки ця робота може затягтися. Тоді мені було 35 років, я почувала себе молодою та енергійною, але грошей страшенно не вистачало.

Напередодні я розлучилася з чоловіком, який зазирав постійно в пляшку і махав потім руками. Тож у нас із маленькою дочкою Кірою, окрім нескінченних боргів, нічого не залишалося.

Добре, хоч мама моя зголосилася допомогти. Вона жила за містом у старенькому, але доглянутому будинку. Вела господарство: кури, гуси та кілька кіз. Город давав додатковий дохід. Небагато, звичайно, але про свою онуку вона зуміла подбати, за що я їй дуже вдячна.

Переконавшись у тому, що двоє найрідніших для мене людей не пропадуть, я вирушила із Маринкою в дорогу. Тоді їхати в невідомість, паралельно розмовляючи по телефону, було неможливо. Відеозв’язок був дуже дорогим і абсолютно неякісним, тому доводилося тільки гадати, як там мої дорогі поживають.

Коли розпочалися трудові дні, було дуже важко. Хотілося абстрагуватися якось і не думати про маму і дочку, але насправді це не дуже виходило. Моя перша робота була досить монотонною. Нас із подругою поставили на миття посуду у великому ресторані.

Звичайно, нам видавалися рукавички, хімія та був спеціальний шланг, який все відмивав на професійному рівні. Але стояти на ногах цілий день в одному положенні – важко вже само по собі.собою.

За кілька тижнів мені вдалося перекинутися з мамою кількома фразами. У них все було добре, і я заспокоїлася. А коли мене перевели на кухню, я взагалі була майже щаслива.

Виявилося, що моїх знань із кулінарного технікуму вистачало для того, щоб сидіти та чистити овочі. Робота далеко не престижна, але це було набагато краще та легше того, ніж мити нескінченні тарілки.

На цій роботі я провела понад п’ять років. Але вона дала мені можливість зачепитися в Іспанії, орендувати квартиру і користуватися Інтернет-зв’язком. Це позбавило мене від багатьох сивих волосинок. Адже я могла побачити свою дочку, маму і дізнатися, як у них взагалі справи.

Час минав, і все довкола змінювалося. Я змінила кілька робіт, навіть знайшла те, що мені було до вподоби; почала висилати гроші додому, вважаючи, що відкладати їх за кордоном немає ніякого резону. Мама все переказувала на рахунок у банку.

Частину вони з донькою Кірою витрачали на життя, а частина накопичувалася для покупки житла. Я хотіла великий будинок, щоб жити всім разом. Так жили сім’ї там, в Іспанії. І, якщо чесно, мене це підкорило.

Але не все було так гладко, і я стала помічати, що моя дочка дорослішає, а мама, навпаки, помалу старіє, у них виникли конфлікти поколінь, суперечки. Кіра не могла зрозуміти мою маму, яка була набагато старша. А мама дотримувалася своїх принципів та поглядів. Майбутній наречений викликав у неї побоювання та недовіру. В той час, як моя дочка була дуже серйозно налаштована.

Після весілля, на яке так і не змогла приїхати, ми вирішили купити будинок. Для повної суми грошей не вистачало, тож молодим потрібно було ще брати кредит. Втім, для мене це нічого не змінювало і я продовжувала працювати далеко від сім’ї.

Півтора тижні тому я розмовляла з мамою про всяку нісенітницю, і тут вона обмовилася про одну невелику «новину».

Моя дочка, її чоловік та мама жили в будинку, який вони купили за мої заощадження. Все було так, як я планувала. Але, як виявилось, усіх деталей я не знала. Дочка та зять почали активно займатися ремонтом на другому поверсі. Купили меблі, поклеїли шпалери – все, як душі завгодно.

А на першому поверсі, де жила мама, все досі було, як перед покупкою. Вона людина похилого віку, їй за 80, сирості зовсім не переносить.

Ну ось вона й сказала, що, напевно, їй буде легше переїхати до свого старого будинку і не заважати молодим, все одно у них своє життя, а мама їм буде лише тягарем. Уявіть собі здивування. На кожному поверсі купленого мною будинку є свій санвузол. По суті це дві квартири, одна над іншою. Бабуся точно нікому не заважає.

Так чому б не зробити їй ремонт, а не думати тільки про свою п’яту точку?

Наступного дня я зв’язалася зі своєю дочкою та зятем. Розібратися, у чому причина їхньої такої поведінки, та вони тільки знизували плечима, сказали, що самі захотіли зробити собі першими ремонт, адже вони точно знали, як усе облаштувати.

А у бабусі й у мене, мабуть, свої смаки. Ось вони й чекали на мій приїзд. Хоча ви розумієте, що свій другий поверх вони облаштували повністю за мій рахунок. Зять, на жаль, із нинішнього покоління, яке не звикло прагнути заробити зайву копійку.

З того часу я втратила спокій. Не можу ні спати, ні їсти. На роботі всі думки про маму. Годую свою синьйору, а думки тільки про маму. Як же вона житиме сама в старому будинку?

Тепер я хочу просто повернутися. У свій, куплений самотужки, будинок. Зробити ремонт на першому поверсі та жити зі своєю літньою мамою. А кредит нехай виплачують Кіра із зятем. Весь цей час вони ходять на роботу, щось роблять. У них мають бути якісь накопичення.

Про дітей вони навіть не думають ще, тому зайві гроші у них тільки для особистих витрат. Настав час покласти цьому кінець.

Одного разу мені вистачило, щоб зрозуміти, на що я перетворила свою дочку. Яку турботу вона зможе дати мені в старості, якщо, не дай Боже, трапиться щось погане? Адже зі своєю бабусею вона прожила більшу частину життя. І таке тепер до неї ставлення.

Я ніколи не думала, що до такого дійде, але з цієї миті я більше ні копійки їй не дам. Вона доросла заміжня жінка. Ось нехай і живе за цим статусом. А нам з мамою настав час відпочивати. Накопичених грошей із моєї заначки нам для цього вистачить, це я вам точно кажу. Тому збираюся в Україну. Всім миру й добра.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page